Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Але виходить, що це не так. Бо кортеж зупиняється біля воріт і я бачу ідентичний будинок тому, де ми колись жили. Саме в ньому загинув мій син. А зараз він стоїть ніби новий. І від цього серце неприємно болить.

— Бос, що далі?

Я беру до рук рацію і даю спершу команду бійцям вийти з авто, щоб бути готовим до бою. Сам же тягнуся на заднє сидіння, щоб взяти свою гвинтівку М-16.

— Можливо, вам краще залишитися тут? Не ясно, що Тайпан замислив.

— Що б він не замислив, я його не боюся.

І це чиста правда. Хай він не маленька змійка, а цілий Василіск, я готовий до боротьби. А тому без страху виходжу з джипа і йду до своїх людей, які націлили автомати на зачинені ворота.

Що ж, варто у них постукати.

Я підіймаю руку з гвинтівкою високо угору і натискаю на спусковий гачок. У повітрі лунають гучні постріли, але ніхто з моїх людей не здригається. Вони знають, що з нами стоїть сама Смерть, а значить боятися нічого.

Ворота повільно відчиняються і нас уже зустрічають. Бійців пацюка врази більше, а по їхньому вбранні я розумію, що це терористи «К.А.Т». Всі вони тримають зброю напоготові і я очікую вогню. Та натомість бачу інше.

Терористи, що стояли в щільний ряд, розсуваються. І на зустріч мені виходить Тайпан.