Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

Йосиф гостро міркував. Чи це має бути знак для Титового єства, чи для долі країни? Чи вона хоче свій шлюб із Титом зробити залежним від збереження країни, чи убезпечити себе від його жорстокої цікавості? Чого вона, власне, хоче?

Він спитав. Але довге, сміливе обличчя принцеси було гордовите, замкнуте, година одвертості минула, і Йосиф знав, що безглуздо було питати далі.

Одного ранку, коли Йосиф з’явився на прийом до цезаревого палацу, у спальні Веспасіана був виставлений портрет дами Ценіс, який на замовлення цезаря у великій таємниці намалював живописець Фабулл. Портрет призначався для шефського кабінету цезарської майнової управи. Спочатку Веспасіан бажав, щоб поряд із дамою Ценіс стояв, як патрон, бог Меркурій, потім богиня щастя з рогом достатку, а, можливо, також три парки, прядучи золоті нитки. Але художник Фабулл з’ясував, що він не впорається з цим, і змалював даму Ценіс дуже реалістично, як вона сидить за письмовим столом, перевіряючи рахунки. Твердо та пильно стежили її карі очі з широкого, міцного обличчя. Вона сиділа спокійно і при тому моторошно живо; цезар пожартував, що треба перев’язати портрет, щоб Ценіс не зійшла з нього. Так повинна вона була сидіти перед письмовим столом свого головного касира, увесь час на місці з своїми гострими очима, щоб не сталося ніякого недбальства чи шахрайства. Цезар шкодував, що його Меркурія не було на портреті, але портрет йому подобався. І дама Ценіс була задоволена; одне тільки сердило її, що художник не згодився намалювати її помпезну зачіску.

Хто бачив гостріше, той розпізнавав без труду, що малював портрет майстер, але не друг дами Ценіс. Вона була дуже ділова та здібна жінка, спроможна наглядати за фінансами всієї держави і порядкувати ними, зі щирим серцем дбаючи про Веспасіана і народ римський. На портреті художника Фабулла вона була розважлива, ощадлива, спритна хатня господиня. І хіба рішуче, статечне в цій жінці не доходило до меж неповороткої незграбності?

Було, мабуть, так, що художник Фабулл, дуже шануючи старих сенаторів, намалював у портреті і свою ненависть до дрібних патриціїв, які так високо сягнули.

Із просторого прийомного залу величезні розчинені двері вели в спальню цезаря. Тут він одягався у всіх перед очима, як велів звичай. І тут поряд із намальованою Ценіс сиділа жива. Її друг, чоловік, у якого вона вірила, став тепер цезарем, і вона сиділа поряд із ним. Її істотне було на портреті, і порукою в тому була вона сама. Помалу просувалися чекаючі з прийомного залу в спальню, товпилися біля портрета, проходили мимо, помалу, безконечною низкою; кожен знаходив пару штучних слів здивування та пошани. Дама Ценіс строго інкасувала їх, і Веспасіан усміхався.

Йосиф відчув перед портретом незадоволення. Він боявся дами Ценіс і добре бачив, що там були домальовані речі, спроможні живити та виправдувати його неприязнь. Проте він це знову сприйняв, як порушення світотвору — знову хотіти, творити речі, які створив невидимий Бог. Це Ягве вдихнув цій жінці її незграбність, її неприкриту корисливість; художник Фабулл заноситься, коли він від себе хотів надати їй цих властивостей. З великою огидою дивився він на живописця. Фабулл стояв недалеко від цезаря. Його м’ясиста, строга, дуже римська голова дивилася крізь відвідувачів. Похмурий, пихатий, байдужний, стояв він тим часом, як вбирав слова відвідувачів.

І дівчина Доріон була тут. Рухливі губи її великого, випнутого рота усміхалися, ясне сяйво було навкруг її ніжного, гордовитого лиця. Її батько мав свої примхи, ніхто не знав цього краще, як вона, але портрет був майстерним твором, повним мистецтва та пізнання, і ця дама Ценіс назавжди житиме точно такою, як бачив і хотів її батько; її незграбність, її різка скупість виведені тепер на світло, навіки виставлені у видимому світі. Доріон любила картини пристрасно, вона розумілася на техніці до останнього відтінку. Її батько, можливо, малював деякі речі сильніше, але це був його найкращий портрет; тут він цілком заповнив свої межі, а це були межі широкі.

Прийомний зал був повний до тисняви. Доріон оперлася на одну з колон, висока, тонка, ніжна, відкинувши вузьку голову назад. Вона злегка сопіла своїм тупим носом, її маленькі зуби були відкриті, вона втішалася впливом картини, дещо збентежене незадоволення глядачів тішило її не менше, ніж їхній подив. Вона раділа, що бачила Йосифа. Він був від неї далеко, але вона косим, швидким поглядом помітила, що він теж побачив її, і вона знала, що він тепер протискатиметься до неї.

Від часу свята на острові Фаросі вона не бачила знову молодого юдея. Коли їй розповіли про його бичування, вона сказала пару злих і легковажних дотепів, але в душі тоді відчула себе, як на колисці, наче вона зовсім високо і зараз має перекинутися; бо вона твердо була переконана, що зухвалий, вродливий та обдарований чоловік прийняв бичування тільки для того, щоб вільною зробити дорогу до неї.

З лоскотливим чеканням вона бачила, як він протовплюється до неї. Але коли він привітався, вона мусила спершу пригадати, хто він. Потім згадала: ах, так, молодий юдей, портрет якого цезар пропонував малювати її батькові. Тепер попередні цезареві умови якнайкраще здійснюються; вона чула, що Йосиф тим часом добровільно зазнав різних жорстоких тортур. Його обличчя в усякому разі стало набагато худішим, і вона добре може собі уявити, що досить легко тепер знайти в ньому ті пророчі риси, які хотів мати цезар. З повільною, дратуючою цікавістю розглядала вона його всього, і ясним, тонким голосом питала, чи дуже ще видні шрами від бичування.

Йосиф подивився на її тонкі, смагляві руки, потім подивився на портрет дами Ценіс, потім знову на Доріон, видимо роблячи порівняння, і сказав:

— Ви і дама Ценіс — єдині жінки тут в Александрії, які мене терпіти не можуть. — Доріон, як він помітив, сердилася на таке зіставлення. — Я гадаю, — продовжував він, — що мій портрет не буде здійснений. Ваш батько любить мене не більше, як гниле свиняче стерво, а ви, Доріон, вважаєте, що мені потрібні піст і бичування, щоб бути достойною моделлю. Гадаю, що наступникам нічого не зостанеться, як дізнаватися про мене з моїх книг, а не з твору Фабулла.

Але він зм’якшував свій