Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Низенький блондин, – швидко кивала, заходячись від сміху.

– Ага, – Айдас не стримався, засміявшись. – Моя повна протилежність, отже, мені не пощастить.

– Навряд, любий журналісте, – вона веселилася, допиваючи вино з келиха, потягнулася за пляшкою, щоб долити.

– Ти ж жартуєш? – Айдас на мить розгубився.

– Боже мій, звісно! Тоді домам ще, допишіть в своєму блокноті: щоб він не розумів жартів і лякався їх, – Мія фиркнула, не годна стримувати сміх від спантеличення Айдаса.

– Добре… Наступне запитання: які поцілунки Вам подобаються? Як Вас має цілувати чоловік, щоб вразити?

– Це хочуть знати чоловіки Франції чи Ви, пане журналісте? 

– Чоловіки Франції – усі, безумовно.

Мія, обдумуючи запитання, злегка усміхнулася і відповіла:

– Напевно, це ті поцілунки, які йдуть з душею. Коли ти відчуваєш, що це не просто акт, а справжнє злиття двох людей. Іноді це може бути легкий дотик губ, а іноді – палкий, насичений…

– А якщо поцілунок виходить за рамки звичного? – запитав він, трохи нахилившись ближче.

– Тобто? – вона нарешті розчервонілася. 

– Якщо поцілунок опускається нижче або залишає мітки на шкірі? Грубий чи жадібний, болючий?

– Не розумію, про що Ви, – вона швидко перехилила келих – допила ще один. – Продемонструєте? 

Відчуваючи пульсацію напруги в повітрі, Айдас усміхнувся, зловивши її погляд, наповнений викликом. Його серце калатало, коли він знову наблизився до Мії.

– Звісно, – прошепотів, впиваючись у її губи з новою силою, його поцілунки ставали жорсткішими, злегка кусаючи її. 

Він відчував, як дихання Мії стає нерівним, і це тільки підсилювало його запал.

Айдас перемістився від її губ до мочки вуха, обережно прошепотівши, яка вона чудова для нього, а потім спустився до шиї, де вже були недавні мітки, і його губи м’яко торкалися її шкіри, залишаючи нові жадібні сліди. Айдас цілував її оголені плечі, відчуваючи, як дівоче тіло розслабляється під його дотиками. 

– Міє, я кохаю тебе.

– Наступне запитання, пане журналісте, – почулася її стримана вимога. 

– Гаразд, – засміявся, відлипнувши від дівчини. 

Айдас, сміючись, відкинув голову назад, на мить задумавшись, які ще запитання може вигадати, щоб трохи познущатися з неї.

– Ну, давай продовжимо. Наступне запитання: якщо б ти могла стати твариною на один день, ким би була?

Мія засміялася, дивлячись на нього з підозрою.

– Це серйозне запитання? Від журналіста такого великого видання…. – цокнула язиком. 

– Цілком, – відповів, спробувавши зберегти серйозний вираз обличчя. – Це важливо для мене. Чесно. Мені цікаво. 

– Добре… – вона трохи задумалася. – Мабуть, котом. Вони роблять, що хочуть, і однаково залишаються улюбленцями.

– Котом? Не лисицею? Я думав, тобі подобаються хижаки, – піддражнив, поправляючи її локон, що падав на обличчя. 

– Ні, занадто багато зусиль. Коти просто розслабляються і отримують все, що хочуть.

– Добре, зараховано, – погодився Айдас, усміхаючись. – Тепер ще одне. Якщо б ти могла прожити лише один день ще раз, який би це був?

Мія замислилася на кілька секунд, але Айдас підхопив її настрій, знову підкреслюючи серйозність питання.

– Гм-м… Мабуть, той день, коли був мій перший концерт. Цікаво, що було б, якби я тоді вирішила не говорити з тобою, – додала вона. – Не сиділа би під театром, а просто би пішла геть. Чи ми би, якщо би зустрілися пізніше, мали би такі стосунки, як зараз?.. Чи ти був би тут зараз? Насправді мене не так злило весь цей час те, що ти влетів на концерт… ти мав повне право захистити ім'я матері. А те, як ти наздогнав мене після і побачив, як я плачу. Це було найгірше. 

Айдас нарешті втопив цигарку в бокалі, задумливо та стурбовано потупивши погляд перед собою. 

Неочікувано її відповідь мала для нього більше значення, ніж питання про кота… 

Якщо він тоді не підійшов би «добити її», то на руці не було би браслету. Не було би нічого. Була би лише Мія – досі незнайомка в своєму темному маєтку, самотня та дивна. Десь там далеко і не про нього. 

Він би навіть не знав, що втратив її…

– Та ні, – похитав головою. – Більше ми би не зустрілися. І якщо би десь перетнулися, то я був би байдужий, якщо чесно. Мені шкода, що я тоді наздогнав тебе, але без цього мене би тут зараз не було. 

– Чому? Ти би не переслідував мене? – вона тихо засміялася, не знаючи всього. 

– Гадаю, що якщо і повертати той день, то хіба що так, щоб в мене не було квитка на твій концерт, – всміхнувся у відповідь. 

– Чекай, поясни, мені цікаво. Тобто для тебе був важливим тоді мій ляпас, чи шо? Мої крики? Я не розумію, – Мія фиркнула. – Я тебе зачепила саме після концерту? 

– Ну… Так. Саме тоді.