Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Царевич Рама був найстаршим, найдужчим і найдостойнішим із чотирьох синів царя Дашаратхи, у якого було три дружини. Рама народився від найстаршої, тому й мав, за давньою традицією, зійти на царський престол як найстарший син, про що вже й оголосив старий батько. Народ захоплено зустрів цю звістку і став радісно готуватися до коронації свого улюбленця. А перед цим Рама повернувся з сусіднього царства, де брав участь у весільному змаганні — сваямварі. <210>

Цього разу треба було підійняти важезний лук бога Шіви й натягнути тятиву того лука. З цим завданням блискуче впорався тільки царевич Рама — він не тільки підійняв лука, а й натягнув його тятиву так, що вона лопнула. Отож саме його уквітчала весільною гірляндою красуня-царівна Сіта, котра й стала йому відданою дружиною.

Здавалося, все складається якнайкраще. Та не так сталося як гадалося. Бо на перешкоді стала наймолодша і найулюбленіша дружина царя Дашаратхи — Кайкеї. Колись вона вилікувала цілющим зіллям тяжко пораненого в битві Дашаратху, і той на знак вдячності пообіцяв у будь-який час виконати три її заповітні бажання. І ось тепер Кайкеї висловила чоловікові свої заповітні бажання: щоб на престол сів не Рама, а її син Бгарата. І щоб Рама пішов із країни у вигнання на довгі чотирнадцять років і не заважав її синові правити.

Цар Дашаратха, хоч і безмежно вражений підступністю наймолодшої дружини, не міг порушити царського слова, даного колись, і мусив сповнити бажання Кайкеї. А Рама, як слухняний і чеснотливий син, скорився батьковій волі й виконав синівський обов'язок. Разом із ним пішли в тривале й сповнене небезпек вигнання його дружина — прекрасна Сіта, й відданий брат Лакшман. Багато зазнали вони злигоднів та поневірянь, багато подолали всіляких перешкод перш ніж опинилися на березі ріки Годаварі, у величезному лісі Дандака, де жили уславлені відлюдники й мудреці. І троє вигнанців вирішили пожити біля них, засвідчити їм свою повагу, почути й собі від них мудре слово.

Та саме тут і сталося найстрашніше: повелитель злих, темних сил Раван, якому не пощастило на сваямварі запопасти Сіту собі в дружини, вирішив викрасти її силоміць. Один із його поплічників перекинувся золотим оленем, хитрощами заманив Раму й Лакшмана в лісові нетрища, а підступний Раван, прикинувшися святим відлюдником, викрав беззахисну Сіту й помчав на повітряній колісниці в своє царство, на острів-столицю Ланку. Він ув'язнив її в золотому палаці й лестощами та хитрощами почав добиватися в неї, щоб вона забула про Раму і вийшла заміх за нього. Проте Сіта лишалася непохитною, з презирством відмітаючи всі погрози й посули нечестивого демона.

А вбиті горем брати, Рама й Лакшман, довго блукали нещасливим для них лісом, шукаючи Сіту, поки не зустріли Ханумана — мудрого й безстрашного царя мавп. Хануман переплив море, пробрався в палац Равани, відшукав Сіту й передав їй, що Рама близько й невдовзі визволить її з неволі. Незабаром Ланку було взято штурмом, Рама здолав лихого Равана в жорстокому герці й визволив із полону кохану дружину. Троє вигнанців <211> повернулися в свою країну Кошалу, столицею якої було місто Айодг'я, де Рама став мудрим і справедливим царем.

Сіта відтоді стала взірцем для кожної індійської жінки, бо вона — віддана чоловікові, ніжна й любляча дружина — стійко й мужньо перенесла всі злигодні, які випали на її долю. І Рама став улюбленим героєм усієї Індії — символом чесності й мужності, відданості й самопожертви, уособленням ідеального правителя, нищителем темряви й зла, неправди й кривди, взірцем справжнього сина, брата й чоловіка. Його ім'я і сьогодні входить у назви індійських міст і сіл, в чоловічі імена, важливі соціальні поняття й терміни. Словосполучення рамрам та сітарам стали привітаннями й водночас короткими молитвами, що їх щирі індійці благоговійно повторюють при найменшій нагоді багато разів на день. Вираз рамрадж постійно зустрічається в газетах і промовах політичних діячів, означаючи царство справедливості, гідне й достойне управління державою, мудру політику; вираз цей дослівно перекладається як «царство Рами», маючи на увазі ідеальну країну з досконалим управлінням, де люди не знають утисків і кривди, гноблення і злиднів. Вираз рамдгануш, дослівно «лук Рами», означає райдугу, веселку, слово рамнамі, дослівно «з іменем Рами», називається тканина, що особливо цінується: її прикрашають багато разів повторені написи санскритом чи хінді імені «Рама».

Став священним для кожного індійця й ліс Дандака, стала священною і ріка Годаварі, як і багато інших місць в Індії, пов'язаних із Рамою та Сітою. Іменем Сіти названа всеіндійська туристична компанія на зразок «Інтуристу»; в основі назви лежить ідея пошуків Рамою Сіти, завдяки чому він обійшов Індію з краю в край і добре пізнав свою країну.

Щоосені, з настанням свят дашахра й дивалі, у містах і селах Індії епізод за епізодом відтворюється на сцені вся «Рамаяна», а наприкінці свят на площах спалюють величезні опудала Равани та його поплічників. Ці вистави називаються рамліла. Храмів, присвячених Рамі, майже немає — звичайно його зображення вміщують у храми богів Вішну та Крішни, бо Рама — сьоме, а Крішна — восьме втілення сонячного бога Вішну, захисника й охоронця світу, Всевишнього.

На честь перемоги Рами над Раваном, що символізує перемогу світла над темрявою, добра над злом і настання Нового року й відзначається свято дивалі, або діпавалі, досл. «лацюжок/вервечка світильників». Маленькі глиняні каганці називаються діпа, вони й дали назву цьому святові. Цього дня вони запалюються в кожній оселі по всій країні, так що вся Індія стає мовби оповита велетенськими гірляндами з вогнів.

Напередодні свята дивалі особ<212>ливо багато роботи в гончарів: вони готують тисячі маленьких глиняних каганців-світильників у вигляді човників. Човники ці наповнюють олією, кладуть у них гнотики й розставляють по верхніх краях глиняних та цегляних стін подвір'їв, уздовж дахів, на підвіконнях і домашніх вівтариках. Подібні ж тонкостінні човники роблять із зігнутих і скріплених особливим чином листочків, які теж наповнюють олією і в які кладуть гнотики. Коли настає свято, ці каганці-човники запалюють, жінки й дівчата йдуть до річок і пускають за течією крихітні човники, яка відносить у темряву мерехтливі, тріпотливі вогники. А небо тим часом розцвічується безлічччю різнобарвних