Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

цього завдання, адже воно мені здається дуже важливим. «Ви звертаєтеся до мене, адже я єдиний, хто відмежувався від однобічної пронімецької орієнтації, до якої ви вдалися, хоча сенат твердо пообіцяв не просити іноземної інтервенції — ні в німецької, ні у шведської допоміжної експедиції. Мені вдалося долучити до нашої війни іноземців так, що Фінляндія зберегла суверенітет і вирішальні операції здійснювали ми самі. Я демонстративно залишив пост головнокомандувача, коли зрозумів, що сенат за моєю спиною домовився про організацію нашої оборони в тісній співпраці з очільником німецької експедиції, генерал-майором фон дер Ґольцом. Я подав у відставку, сподіваючись, що моя неприхована опозиція до чинної політики відверне небезпеку, яку становить для нашої незалежності така співпраця. Ви тепер хочете кинути цього козиря, і я погоджуюся взяти на себе виконання запропонованого завдання, але не як офіційний репрезентант уряду, а як приватна особа», — сказав я.

Природно, що я не міг представляти уряд, на який західні країни поглядали неприхильним оком, — у такому разі я був би від самого початку persona ingrata. Але я пообіцяв спробувати з’ясувати, як уряди в Лондоні й Парижі ставляться до наших виборів короля, при цьому не підважуючи свого авторитету. Отримавши добуту мною інформацію, уряд нехай діє на власний розсуд. Врешті-решт, мабуть, цілком можливо, що питання монархії стане останнім козирем уряду.

Ситуація з харчовими продуктами була тривожною. Внаслідок війни, а згодом загального повоєнного безладу весняну сівбу не вдалося здійснити в повному обсязі, що призвело до недороду. Фінляндія не могла сама забезпечити себе харчами, і навряд чи були підстави сподіватися, що намагання імпортувати зерно з України за посередництва Німеччини дадуть результати. Годі було й покладати надії на закупівлю харчів з Америки до налагодження нормальних стосунків із державами-переможцями. Звичайно, я пообіцяв докласти всіх зусиль, щоб почався імпорт харчових продуктів.

Пробувши кілька днів у Гельсінкі, я через Швецію вирушив до центральної Європи разом зі своїм зятем, майором Мікаелем Ґріпенберґом, якого було надано мені для виконання обов’язків секретаря. На свій подив я зустрів на кораблі, яким плив до Стокгольма, делегацію, що прямувала до Німеччини і мала доручення уряду повідомити принцові Фрідріху Карлу підсумки виборів і спробувати спонукати його якомога швидше прийняти запрошення парламенту. Коли я звернув їхню увагу на неактуальність такого заходу, один із членів делегації сказав: «Ми вирішили поставити світ перед фактом» — вочевидь, маючи цілковиту певність, що всьому світові доведеться примиритися з ухвалою Фінляндії!

На жаль, незабаром про мою дражливу місію пішли чутки, наслідком яких стало те, що стокгольмські газети зробили з цього сенсацію. Дехто подейкував, начебто я наміряюся започаткувати «білий» рух і з цієї метою збираю 200-тисячну армію з полонених росіян у Німеччині. Один із новинарів зайшов іще далі й розповів своєму читацтву, що я очолив білий російський уряд. Згідно з третьою чуткою, я відвідую країни Антанти як емісар фінляндського уряду.

Коли я помітив, що в шведській столиці є люди, які вірять зокрема останньому твердженню, і почав побоюватися, що такі домисли можуть ускладнити мою місію, я послав 27 жовтня листа сенаторові Стенрууту, скаржачись на фабрикування чуток навколо моєї особи. «Дозволю собі, — писав я, — ще раз звернути увагу на те, що я повідомив про свою згоду на поїздку лише як приватна особа з метою ознайомлення в Лондоні й Парижі з політичною ситуацією. Лише по закінченні поїздки й за відповідних передумов може йтися про те, що я візьмуся до виконання якогось особливого завдання від імені фінляндського уряду. Тому я буду вдячний, якщо члени уряду поступово спростовуватимуть чутку про офіційний характер моєї поїздки».

Я помічав, що деякі заяви уряду справляють враження, наче уряд настільки хоче отримати визнання Англії, що ладен ледь не на будь-які поступки, — тому додав: «На мій погляд, це означатиме, що ми відразу розкриємо всі козирі — до того, як матимемо гарантію виграшу бодай однієї партії. Адже тоді супротивна сторона знає, що може просити все і дати мінімум, коли згодом почнуться серйозні перемовини. Я б пішов і на те, щоб навіть вважати переформування уряду, про яке тепер говорять у пресі, обмінним товаром, який можна віддати лише за справжню вигоду… Що стосується моїх тутешніх вражень, мені здається, що в Англії й Америці чимало прихованої доброзичливості до Фінляндії, а от із Францією, в політиці якої багато темпераментності, буде найважче домовитися…».

Але, як ми побачили згодом, все вийшло навпаки.

Я вважав, що маю підстави згадати і про свою розмову з делегацією, яка відбулася на кораблі по дорозі до Стокгольма. Я заявив про свою впевненість, що прибуття новообраного короля до Фінляндії призведе до негайного розірвання стосунків із державами-переможцями, яке матиме вельми серйозні наслідки.

* * *

Регулярного пасажирського сполучення з Англією не було, а, крім того, я мав чимало труднощів з виправлянням дозволу на поїздку та багатьма іншими формальностями, тож виявилося, що потрапити туди не так просто. 2 листопада я переїхав зі Стокгольма до Бергена, але лише 7 числа сів на пароплав «Принс Артур», який ішов до Абердина. Поїздка була важкою, адже щойно ми виплили з фйорду, захищеного від вітру, як здійнявся найдужчий у моєму житті шторм. А що хвилі прокочувалися по всьому кораблі, який мав лише зовнішні сходи і в якому двері кают відчинялися в бік палуби, то я, коли почалася негода, опинився зачиненим у їдальні. Пізніше з’ясувалося, що ситуація була вельми критичною. Плавні міни на нашому шляху змусили капітана перечекати шторм у чистому морі, й лише через дві доби він дістав змогу завернути на Оркнейські острови до Керквола для бункерування вугілля.

10 числа ми нарешті дісталися до Абердина, в якому преса була сповнена відомостей про те, що кайзер Вільгельм ІІ зрікся престолу, в Німеччині шириться революція, а військо союзників наступає в Бельгії. Назавтра з’явилися повідомлення про втечу кайзера Вільгельма до Голландії.

До Лондона я прибув 12 листопада. Того дня газети публікували умови перемир’я. Були побоювання, що серед спільного переможного сп’яніння стане важко домогтися того, щоб усі почули побажання маленької й далекої країни, яка до того ж доволі необачно залишалася до останнього на боці переможених.

В останні місяці Фінляндію неофіційно представляв у Лондоні доктор Голсті, міркування якого щодо перспектив знайти розуміння нашої позиції не дуже тішили. І заступник міністра закордонних справ лорд Роберт Сесіл, і помічник міністра лорд Гардінґ з Пенсгерста, з яким я познайомився, коли він служив у посольстві своєї країни в Петербурзі, заявили, що Фінляндія поставила себе в невигідне