Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Я дивуюся цим жінкам, волосся Палмер як після салону, ідеальний свіжий макіяж, червоні губи. Як вона не з’їдає свою помаду.

Як вона і моя мама можуть виглядати завжди такими гарними, свіжими і бадьорими.

Мене ж навіть гарний одяг не рятує. Волосся сплуталося, макіяж я встигла підтерти рукою, коли ледь не заснула в школі на уроці, під очима темні кола від поганого сну.

- Ви завжди так гарно виглядаєте, - скоріше сама собі говорю.

- Дякую, сонечко. Весь секрет у сні та хорошому косметологу. Луїза ще не записала тебе?

- Ні.

- Я з нею поговорю про це. Тобі вже час. Почнеш з процедур догляду, а потім можна і уколи краси.

- Ні, ні, ні. Ніяких уколів. В мене є догляд від косметолога і цього достатньо.

- Не потрібно бути такою категоричною. І не хмур брови, зморшки з’являться раніше часу. От в мене ні одної зморшки на лобі. Все завдяки ботексу.

Жінка намагається підняти брови до гори, але вони залишаються на місці.

Який жах. Вона як порцелянова лялька.

- От бачиш, я навіть якщо захочу хмуритися, то не зможу.

- Ні, я до цього ще не доросла.

Нарешті мій будинок. Ще розмов про красу я би не витримала.

На вулицю вже виходить мати аби привітатися з Палмер, вони цілують одна одну, не торкаючись губами щоки.

- Палмер люба, рада тебе бачити, - стискаю руку подруги мама. – Поль з Терезою в машині?

Мама заглядає за подругу, намагаючись розгледіти салон авто.

- Луізо, вони передавали свої вибачення. Тереза не добре себе почуває.

- Сподіваюся, нічого серйозного?

- Ні. Токсикоз, - сумно говорить жінка.

- Поль передав тобі гостинець з Франції, - простягаю мамі пакет.

- Ох, важке, - мама приймає пакет. – Ходімо до будинку.

Ми з Палмер йдемо слідом за мамою. З кухні з’являється Марта і мама передає їй пакунок.

У вітальні присідаю в крісло, а мати з Палмер на диван.

- Шкода, що не вийшло зібратися усім. Майкл затримається сьогодні на роботі, а у Макса тренування. В них скоро гра. Ліві, поклич Романа. Повечеряємо учотирьох.

Встаю зі свого місця і прямую до сходів.

- Луїзо, мені так соромно. Але я на новій дієті.

Я закочую очі. Вона й так як дошка.

- Марта вже приготувала вечерю.

- Мені дуже шкода, але від кави не відмовлюся. Тим паче у вас тренування, буде кому з’їсти вечерю. – Посміхається жінка.

Швидко підіймаюся на другий поверх. Двері до кімнати Романа відкриті. Звідти лунають голоси. Роман говорить з мамою по відеозв’язку.

Тихенько заходжу в кімнату, причиняю двері.

- А що ти там робиш? – запитує хлопець.

- Оглядаю будинок і хочу пообривати траву.

Роман помічає мою присутність і посміхається.

- Мамо, Ліві хоче привітатися.

Сідаю на ліжко біля Романа. Мати Романа – Франческа саме в нашому саду.

- Привіт, - посміхаюся жінці. – Це сад бабусі?

- Люба, привіт. Так довго тебе не бачила. Ліві, ти стала такою красунею. Так, це сад бабусі. А ось апельсинове дерево.

Жінка наводить камеру на дерево, повне стиглих плодів. Сад майже такий самий, як я його пам’ятаю. Троянди, лоза винограду в’ється по паркану. От тільки він вже поріс бур’яном і рослини потребують догляду.

- Я хочу трохи прибрати в саду. Треба позбутися бур’яну та сухих гілок.

- Дякую. Я дуже вам вдячна, що ви продовжуєте слідкувати за будинком.

- Мені тільки приємно. В мене надто багато вільного часу.

Мама Романа домогосподарка, але випікає на замовлення. В неї найсмачніша випічка в усій Тоскані.

- Готувала сьогодні печиво біскотті, вийшло неймовірне хрустке. Ліві, тобі б сподобалося, такий шоколадний смак.

- Це радше для Алекса, гіркий шоколад в поєднанні з перцем, - не задумуючись говорю я.

Роман прикушує губи аби скрити посмішку.

- А хто такий Алекс? Ліві, в тебе з’явився хлопець? – посміхається жінка.

- Ні, в Макса. Тобто не хлопець, це його друг. Алекс – друг Макса, - швидко на одному подиху говорю я. – Роман, мама чекає нас на вечерю. Франческо, рада була вас чути.

Жінка прощається зі мною і я встаю з ліжка. Роман мене наздоганяє, вимикаючи телефон.

- Просто ні слова, - попереджаю хлопця.

- Про що? – робить здивований вигляд друг.

- Нам доведеться вечеряти учотирьох з мамою і її подругою Палмер.

- А Поль?

- Тереза погано себе почуває. Тож я сподіваюся, що вечеря пройде швидко, - зітхаю я.