Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Внизу біля сходів нас вже чекає мама і Палмер.

- Ліві, я думаю ви нас пробачите. Я не голодна, а Палмер на дієті, тож ми поїдемо в місто на виставку.

- Звичайно. Ми повечеряємо самі. Добре вам провести час.

Мама обіймає мене і цілує у щоку. Палмер обіймає Романа, а потім і мене. Жінки, щебечучи про щось своє, виходять з будинку. Ми с Романом одночасно повертаємося і посміхаємося.

- Нам всміхнулася удача, - підморгую другу.

- О так. Чим займемося?

- Не знаю. Мені потрібно зробити завдання з французької.

- Ліві, робити домашнє завдання не весело, - надуває губи хлопець.

- Що ти тоді пропонуєш?

- Хлопці обіцяли взяти мене до себе в гру. Адам прихворів, тож їм не вистачає гравця. Пішли грати? – просить хлопець, складаючи долоні в благаючому жесті.

- Тебе запросили грати, не мене.

- І тобі знайдеться місце в команді. Будеш нам приносити м’яч.

- Дякую, щиро дякую, - йду до кухні, беру пляшку з водою.

- Подивишся, як я граю. Ти можеш сидіти за своєю французькою і одним оком поглядами на мою гру. Залюбки вислухаю всі твої зауваження.

- Добре, - здаюся я.

Йду за Роман на двір, прихопивши свої зошити. Гра в самому розпалі. Макс голосно роздає команди. Проходжу до стільця подалі від майданчику. На столі розкладаю зошити. Оглядаю об’єм роботи. Поль може забув, що його не було два місяці, а не два роки.

- Ліві, - гукає мене Роман.

Обертаюся на його голос. Хлопець вже зайняв своє положення і тепер привітно махає мені рукою, посміхаючись в усі тридцять два. Я кволо махаю у відповідь і повертаюся до свого завдання.

Гра відновлюється. Під удари м’яча об землю і крики команди важко зосередитися, тож іноді поглядаю на їх гру. Роман виглядає кумедно, як курча в зграї цуценят, не знаючи в який бік йому податися.

Я посміхаюся.

М’яч потрапляє до Алекса. Хлопець обходить двох гравців. Обличчя в нього зосереджене, вологе волосся спадає на лоба. Хлопець передає м’яч Роману. Спочатку здається, що це м’яч веде хлопця, а не він його. Проте Роман опановує себе, добігає до корзини, оминаючи захисника, підіймає м’яч над головою. Кидок і гол.

Я радісно викрикую і плескаю в долоні.

Роман смішно танцює стегнами свій переможний танець.

Боже. Який же він телепень.

З посмішкою спостерігаю за другом. Мій погляд падає на Алекса, хлопець з блиском в очах дивиться на мене, але помітивши мій погляд його очі суворішають і він відвертається. Моя посмішка тане.

Повертаюся до своїх записів.

Змушую себе зосередитися. На середині завдань розумію, що в мене не виходить. Я ніяк не можу визначитися із формою слова в цьому реченні. Може зателефонувати Полю і спитати поради?

Набираю номер хлопця. Він відповідає майже одразу.

- Так, - шепче хлопець.

- Я не вчасно. Вибач. Я потім зателефоную.

- Ні . Зачекай.

Поки чекаю, оглядаю команду. Вони взяли перерву та обговорюють стратегію гри.

- Тепер можу говорити, - вже голосно говорить Поль.

- Як Тереза?

- Все нормально. Вона заснула.

- Чудово. Поль, я роблю завдання.

- Похвально, - посміхається в слухавку хлопець.

- І в мене виникло питання.

- Прекрасно. Задавай.

- Минулий час. Я не можу зрозуміти який саме минулий – передминулий чи закінчений минулий. Воно ніби належить і до того, і до того. Але це точно не так, - зачитую йому завдання.

- Ліві, в нас з тобою сьогодні був такий самий випадок і результат був яким?

- Передминулий? – невпевнено кажу я.

- Так. І чому?

- Бо показує минулу дію, яка вже відбулася на час настання моменту у минулому.

- Абсолютно правильно, моя найкраща учениця.

- Я твоя єдина учениця, - посміхаюся.

- Вечеря вже закінчилася? – цікавиться Поль.

- Її не було. Мама з Палмер поїхали на якусь виставку.

- Вони як зазвичай. Вибач, що ми не змогли приїхати.

- Все добре. Ви бережіть себе і сховай краще лимони.

- Мені іноді здається, що ця жінка їх сама виростить, якщо ми не будемо їй їх купляти. В ній наче не дитина, а лимонад, - серйозно обурюється хлопець.

Я сміюся.

- Це не смішно, Олівіє.

- Добре, добре. Це геть не смішно, - крізь сміх говорю я.

Мій сміх стихає, коли чую кроки поруч. Це Алекс. Він підходить до столику і бере пляшку води.