Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Гайя почувалася приниженою. Хоч і образливі слова вимовив Вілмор, а правдиві. 

Нехай те, що вона росла розпещеною принцесою в розкоші, оточена слугами, не зіпсувало її характер, не зробило її пихатою і зарозумілою, та все ж Гайя ні-ні, та й відчувала мимоволі свою перевагу над людьми, над рутинним і прісним життям, що хлюпалось  довкола неї в'язким болотом. 

“Люди рідко замислюються про те, наскільки свою безпорадні, – думала Гайя, – Їм нема з чим порівнювати, вони не знають, що поруч мешкають ті, хто набагато сильніший і могутніший за них:  відьми і чаклуни земної межі.”

А тепер, зіткнувшись із безсмертним світом богів, вона повною мірою усвідомила, наскільки сама вразлива і безпорадна перед ним. І ніяка магія, ніякі скарби миру цього не змінять.

Вона йшла серед гостей, з гордо піднятою головою,  і їй здавалося, що всі дивляться на неї, відчуваючи жалість і цікавість: мовляв, а що трапиться з цією маленькою відьмою, коли вона перестане цікавити Тешеба?

Дівчина  потягнула келих, наповнений бурштиновим вином, але передумала і поставила на місце, сліпуче посміхнувшись байдужій примарі, що держала тацю.

Цілком зрозуміло, що трапиться  далі: серед земних відьом вона стане легендою, до кожного її слова прислухатимуться, кожному її жесту  будуть  надавати значення. 

Тільки все це їй не потрібно. А потрібен їй Тешеб, з ним вона хоче залишитися,  його  вона любить. Любить так, як нікого й ніколи любити не буде. Але Тешеб їй нічого не запропонував. Тому вона  скоро  піде геть…

Музика вдарила голосніше, напористіше. Серед гостей утворилися пари й закружляли в танці, відверто притискаючись одне до одного, обмінюючись пристрасними поцілунками. 

Дивитися на це Гайї було не дуже приємно.

Чому Тешеб затримується? Куди він узагалі пішов?  І навіщо? Невже для того, щоб усамітнитися з якою-небудь красунею? З Луоною?  

Гайя підійшла до стрілчастих арок, звідки з'являлися гості, і зазирнула в в імлу.

Дівчині  здалося, що вдалині промайнув, відбивши світло, яскраво-рожевий їжачок дівчини, яка її зацікавила. Промайнув і зник. 

Гайя, обережно ступаючи, рушила навпомацки в непроглядній темряві, підбираючи поділ сукні, щоб не заплутатися. 

Від морока  заболіли очі, але Гайя вперто йшла вперед. Вдалині бризнуло каламутне світло – тож вихід  був десь близько. 

Неясно вихопилися з темряви стіни коридору, яким Гайя йшла, на мить їй навіть здалося, що вона якимось дивом перенеслася в замок Тешеба з його лабіринтами звивистих переходів.

Пахнуло свіжістю ранньо-літнього вечора: ароматом квітучих трав, а потім терпким сигаретним димом. 

Гайя вийшла на кам'яну веранду з потрісканими колонами і трьома вузькими, вищербленими сходинками, що спускалися просто в ліс. 

Рожевоволоса сиділа на верхній сходинці й курила тонку довгу цигарку, спритно спльовуючи через сходинки вниз, в траву.

Почувши кроки,  обернулася.

– Що, і ти не витримала? – звернулася до Гайї так, наче вони були нерозлучними подружками. – До мене рогатий почав чіплятися, то ж  я й пішла покурити!  У залі якось  стрьомно!

– Який рогатий? –  запитала Гайя, зачарована свободою і розкутістю дівчини.

– Неті, бик скажений! І пар з ніздрів валить! – засміялася вона, показуючи дрібні рівні зуби і простягла  їй пачку цигарок: – Хочеш?  

– Ні, не курю, –  відгукнулася Гайя і, підібравши сукню, сіла поруч на сходинку.

– Я Вієра! – представилася рожевоволоса, –  а раніше була Вірою, але Вієра крутіше звучить, так? Забориста кликуха!

–   А я –  Гайя, але ти, напевно, і сама все знаєш!

–  Я знаю лише те, що ти подружка Тешеба, і заради тебе він замутив усю цю веселу  тусню!

– Ти теж відьма? – запитала Гайя, насолоджуючись дивною річчю нової знайомеці. 

Такої соковитої мови не чула вона навіть у школі, серед однокласників.

–  Відьма, але така… через пень колоду... ніколи не мала активних сил. Я в 90-х роках минулого століття жила. Зараз мені б уже було під п'ятдесят – зовсім старезна була б! Та не склалося – склеїла ласти від передозу, – охоче поділилася Вієра.

– Вибач, не зовсім зрозуміла, – розгублено  усміхнулася Гайя.

– Померла, тобто! З наркотиками переборщила. Занадто велика доза виявилася, або героїн фуфловий підсунули, тепер не розібрати!

–  Ага! – сказала Гайя.

Вієра довго сплюнула в траву.

– Я з Тешебом не спала жодного разу, – повідомила вона. – З  іншими  спала, так... з усіма скопом і з кожним окремо.

– Навіщо ти мені це кажеш?  – запитала Гайя, але голос зрадницьки здригнувся.

– А ти хіба не ревнуєш?