Читати книгу - "Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар"

Закусивши губу, стримуючи лайку, чоловік обережно підвівся на одному лікті. Плече пекельно горіло, але Найстіель чудово розумів, що цей біль більш ніж заслужений.

І це було навіть мало, що красномовно говорив похмурий погляд барса. Невдоволено пирхнувши, звір закружляв на місці, перш ніж завмерти для зворотного оберту.

– Вважай, що це аванс, зарплата у тебе попереду, – хрипко кинула некромантка, роздратовано відкинувши пасмо волосся.

Нічого не сказавши, чоловік повільно підвівся на ноги, намагаючись якнайменше турбувати плече. І його мовчання врятувало його від негайної виплати відсотків.

Не припиняючи розлючено бурчати, Барс з досадою оглянула свої зап'ястя. Не дивлячись навіть на швидкість регенерації, шкіра тут гоїтися не поспішала, тому й руки слухалися погано, що відверто не тішило  мага практика.

– Дурепа, яка ж я тупа дурепа... – роздратовано прошепотіла вона, повільно стиснувши й розтиснувши долоню. – Як можна було так безглуздо повірити тому, хто вже одного разу мене зрадив! Як куряча тушка, мати його, на стіл лягла!

На мить заплющивши очі, Анна хитнула головою. Вже не роздратовано чи зле. Ні. Сили, які дала їй лють, зійшли нанівець і Барс відчула втому, що накотила. Адже вона так і не помітила, коли знову довірилася цьому наскрізь брехливому іроду. Ні бачити, ні чути, ні знати його вона більше не хотіла. Саме тому, коли її зап'ястя накрили долоні демона, вона тільки скривилася.

– Ти все плакався, що я не дала тобі другого шансу... Так ось, ти його щойно упустив.

Не вириваючи рук, Анна все ж розплющила очі, глянувши на колись коханого чоловіка. І це було навіть дивно. Його обличчя не змінилося ні на краплю, але в той самий час раптом стало огидно чужим.

Брови чоловіка ледь помітно здригнулися, але він нічого не сказав. Бережно заліковуючи рани від шипшини, Най далеко не відразу, але все ж таки підняв до неї погляд.

– Я знаю…

Глибоко зітхнувши, він хотів сказати щось ще. Щось важливе. Після того, що він накоїв був час покаятися, поговорити нарешті відверто. Але не встиг.

Ледве чутний шелест змусив його миттю напружитись і підняти голову. На вітер це не було схоже, а немертві в розарій не пробиралася. Зате пробиралася інша погань.

– Дороге одоробло! – Встигнувши обернутися раніше чоловіка, зворушилася Анна.

Цю дивну потвору з довгими пазуристими передніми лапами, загорнуту у рваний чорний плащ, вона впізнала майже миттєво. Потвора на таке звернення явно образилося. Грізно загарчавши, вона повільно рушила вперед, приміряючись для кидка.

Найстіель розчулюватися не поспішав, так само як і радіти. Він просто завмер, уважно дивлячись на нечисть. Надто вже пильно, як для першої зустрічі.

– Твій друг? – цинічно кинула Барс, помітивши, як нервово сіпнулася щока демона.

Гарчання стало гучнішим і тварюка раптом повільно і плавно повернулася боком, готуючись завдати удару гнучким хвостом. Йому було достатньо залишити лише одну подряпину...

Барс цього не знала, тому тільки підняла руку, щоб спробувати запалити пульсар. Небагато сил у неї все ж таки залишалося.

А ось Най знав. Саме тому раптом різко притягнув жінку до себе, щоб зникнути разом із дружиною за мить до атаки.