Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

— Дурня. Я ніколи б не зрікся Фалгару.

— Ми це знаємо, але не всі вірять, — втрутився Сігурд, пригадавши, як важко повернути втрачену довіру.

Кожен заглибився у власні думки.

Раптом голос Інгеборди порушив тишу. Вона дивилася в нікуди, а зіниці затягнула молочна пелена.

— Друг стане ворогом… Злість породить дитя, що стане королевою і принесе процвітання… Майбутнє обрало свій шлях…

Її голос звучав глухо, ніби лунко відлунював крізь вітри минулого. На останніх словах вона здригнулася, закашлялася, і очі знову стали ясними.

— Видіння, — прошепотіла вона, наче намагаючись переконати себе, що все вже минуло.

Сігурд провів рукою по потилиці, ковтнув повітря.

— Мені ще потрібно звикнути до тебе такої, — напівжартома мовив він, намагаючись розрядити напругу.

Та Інгеборда не посміхнулася.

— Ти запам’ятав, що я сказала?

— Так, — відповів він без вагань. — Достатньо було одного разу.

— Ходімо, — сказала коротко і, не чекаючи відповіді, повела його в бік Великого дому. Інші залишилися на пристані, переварюючи щойно почуте.

Горм був ошелешений.

— Вперше таке бачу…

Горм стояв приголомшений.

— Ніколи такого не бачив…

Він знову й знову прокручував у голові пророцтво, намагаючись розплутати прихований сенс. Та тривога не відступала — мовби щось важливе вислизнуло поміж слів.

***

Розкривши листа, Рагнар вдивлявся в рівні, чіткі рядки, впізнаючи знайомий почерк.

Сину, я сподівався, що маю більше часу, але все складається не за планом.

Пора тобі стати головою родини. Повертайся якнайшвидше.

Рагнар стискав пергамент у долонях. Батько ніколи не витрачав слів дарма — і цього разу дві стримані фрази важили більше, ніж ціла промова.

Лист матері був довшим. Пані Сандстрем писала, що стан радника стрімко погіршується, знахарі й лікарі безсилі. Але головне — батько просить сина повернутися до його смерті. Він має щось важливе сказати.

Вона також згадала про чутки — мовляв, принц утік і не збирається повертатися.

Рагнар перечитував листи знову й знову, поки слова не закарбувалися в пам’яті. Рішення прийшло легко — він повертається додому.

Того ж вечора за вечерею він повідомив про це друзям.

— Я повертаюся на Фалгар, — сказав він, зустрівшись поглядом із принцом, що сидів навпроти.

Рагнальд кивнув.

— Це твій вибір.

— Тобі також варто повернутися, — додав Рагнар.

Принц похитав головою.

— Ні, я залишаюся. Королівський дракар відпливе через три дні, і на ньому будете ви: ти, Астрід, Горм і Грег.

Грег напружився.

— Ти не можеш залишитися без охорони.

— Від кого? — насмішкувато підняв брову принц. — Не бачу загрози. А от ти, Грег, ризикуєш втратити місце у гвардії.

Горм передав йому згорток. Наказ був недвозначним: Грег мав повернутися до казарм Фалгару до кінця Цвітня. Інакше — вигнання і статус зрадника.

— Ти повинен плисти з нами! — голос Горма надламався — надто щиро, надто швидко.

Принц зиркнув на нього з холодом.

— Ти забуваєшся, Горм, — мовив він крижаним тоном. — Дракар відпливе через три дні. Ви будете на борту. Крапка.

Не чекаючи відповіді, він встав і вийшов, залишивши друзів сам на сам із тишею та важкістю власних думок.

***

Холодне нічне повітря трохи заспокоїло його. Він ішов уздовж берега, вдихаючи солоний запах моря, коли почув позаду кроки.

— Зачекай! — наздогнала його Інгеборда.

— Я хочу побути наодинці, — відрізав він, не зупиняючись.

— Знаю. Але мушу тобі дещо сказати, — вона перевела подих і, не питаючи дозволу, взяла його під руку. — Прогуляємося разом.

— Ді, мені справді треба подумати.

— Тобі ще не можна повертатися на Фалгар, — її голос був твердим. — Сьогоднішнє пророцтво… воно не зовсім зрозуміле. Але я впевнено можу сказати: ще не час.

Рагнальд зупинився і подивився їй в очі.

— Ти щось бачила?

Вона кивнула:

— Транс не вдався, але дещо я побачила. Це стосується лише тебе.

— То ти збрехала?

— Ні. Просто не сказала всього. — Вона наблизилась. — Я побачила фрагмент майбутнього. Ти повернешся перед приходом холодів — і тоді знайдеш справжнє кохання. Але якщо поспішиш — втратиш усе. Ти маєш підкоритися волі батька й прийняти наречену, але не одружуватися з нею. І не впускати її до себе. Лише тоді знайдеш щастя.