Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

3) двоскладові основи зі звичними для церковнослов’янізмів елементами бого-, благо-, добро-, зло-, суе-, чрево-, едино- та інші: богоугодный, благодать, добродетель, злоумышленник, суеверие, чревоугодие, единоначалие.

За лексичним ознаками всі церковнослов’янізми можна розподілити на кілька груп:

1) застарілі церковнослов’янізми (архаїзми). Вони відомі з поетичної мови XVIII–XIX століть і в сучасній літературній мові практично не вживаються: уста, персты, ланиты, перси, очи, глас, власы, длань, младость;

2) стилістичні церковнослов’янізми, що підкреслюють їх урочистість і піднесеність: хлад, врата, страж, влачить, воспеть, изобличить, содрогаться, попрать, присущим, священный, нетленный, вездесущий;

3) нейтральні церковнослов’янізми. Вони ввійшли в російську мову і не відзначені в ній ні як стилістично забарвлені, ні як застарілі: здравствуйте, сладкий, храбрый, главный, влага, одежда, плен, среда. У багатьох випадках власне давньоруський (давньоукраїнський) еквівалент виявився витісненим (так, до прикладу, тепер сприймаються як застарілі або побутують лише у просторіччі такі слова, як одежа, полон, середа);

4) церковнослов’янізми, що вживаються поряд із російськими варіантами і набули в мові іншого семантичного значення: ограда — огород, прах — порох, глава — голова, власть — волость, предать — передать, равнять — ровнять;

5) церковнослов’янізми, утворені від давньоруських (давньоукраїнських) слів, що змінилися лише фонетично, але зберегли початкову семантику: прибрежный (від берег), прохладный (холод), младенец (молодой), млекопитающее (молоко), вождь (вожак), освещение (свеча), древесный (дерево);

6) група церковнослов’янізмів, які нічим не виокремлюються на тлі решти лексики: глагол, лестница, льгота, истина, распри, нарекать.

Церковнослов’янізми третьої — шостої груп не сприймаються носіями сучасної російської мови як чужорідні, — вони настільки обрусіли, що практично не відрізняються від споконвічно російських слів. Ці слова вживаються в усіх стилях мови і здаються споконвічно властивими російській мові. У сучасній мові наших сусідів є безліч слів з ознаками церковнослов’янізмів. Точну їх кількість неможливо підрахувати.

Отже, як ми переконалися, літературна російська і книжна церковнослов’янська мови не просто є спорідненими, а перша фактично становить лінгвістичний клон останньої.

Варто зазначити, що церковнослов’янська мова вплинула не лише на писемну російську літературну мову, а й значною мірою і на розмовну. Дуже важливим є також факт наявності великої кількості церковнослов’янізмів в усній народній творчості, зокрема в російських билинах.

Дослідження текстів билин за записами XIX, XVIII і навіть XVII століть показали, що їхня мова і текст різко змінюються (всупереч старій думці про традиційну скам’янілість билинних текстів): змінюються зі століття в століття їхня лексика, фразеологія, граматика (залежно від часу запису, від належності оповідача до певного діалектного середовища тощо).

У пісенному російському фольклорі часто трапляються такі церковнослов’янізми, як “златой”, “младой”, “сладостный” та багато інших.

Церковнослов’янізми здавна дуже широко використовували в усному мовленні в Московській державі, а в XVIII столітті, наприклад, вони входили до складу розмовної мови дворянства і виконували нерідко номінативну функцію; також часто використовували їх правителі держави у зверненнях до народу, чиновники на різних державних зборах для надання мові особливої виразності та пафосу. В XIX столітті церковнослов’янізми зберігають свої попередні функції, але поряд з цим використовують у мові і для додання їй особливого божественного, переконливого звучання та красномовства.

Досі в усному мовленні російського народу церковнослов’янізми не просто продовжують у деяких випадках виконувати номінативну функцію, а й мають свої особливості використання.

У різних телевізійних шоу, радіо і телепередачах церковнослов’янізми використовують у складі різних мовних конструкцій як кліше. Так, до прикладу, часто використовують такі вирази, як “опустить очи долу”, “молча созерцать”, “чаша сия”, “указующий перст”, “недуги”, “разглагольствовать”, “отведать”, “гневить”, “благоухать”, “поучать”, “бытие”, “юродство”, “братия”, “сотоварищи”, “песнопения”, “ныне”, “не чета”, “на страже”, “не от мира сего” і навіть цілі фразеологізми, наприклад, “устами младенца глаголет истина”, “от избытка сердца уста глаголят” та інші.

Виникає закономірне питання, чому російська мова ввібрала в себе так багато церковнослов’янізмів, а українська — ні. На це були дві істотні причини.

Перша полягає в тому, що, на відміну від Південної Русі, на північному сході населення було змішаним угро-фіно-слов’янським, тому для значної його частини і церковнослов’янська, і давньоруська (давньоукраїнська) мови були чужими. Оскільки церковнослов’янська була мовою книжною, тобто і мовою навчання, і мовою богослужіння, її місцеве населення вбирало активніше і ширше. Іншим важливим чинником було те, що російська мова, на відміну від української (за часів Київської Русі), зазнала не одного, а двох церковнослов’янських або, як їх називають у науці, південнослов’янських впливів.

Другий південнослов’янський вплив як особливе явище в духовному житті Московської держави відкрив А. Соболєвскій на великому матеріалі середньовічних рукописів. У статті “Південнослов’янський вплив на російську писемність у XIV–XV ст.” він підсумував свої багаторічні спостереження: