Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

– Так, чув дещо, – кивнув Валерка. А про себе подумав: «До чого ж дивно життя складається! Мені про друга дитинства Спарика розповідає той, хто його на дух не переносить… Дивина та й годі».

– Ну, отож як декан не вмовляв цього придурка, він навідріз відмовився на кафедру розподілятися. Натомість сказав, щоб на кафедрі Алку залишили: мовляв, вона дуже тямуща, а той випадок з муфельною пічкою – усього лише незначуща прикрість. І сталася вона через те, що обладнання на кафедрі вкрай зношене. Просто в хлам зношене барахло!.. І ще сказав, що Алка вагітна, отож на виробництво її розподіляти не можна, а на кафедру – саме те, що треба! Бо там, мовляв, тиха гавань, а може, й тихе болото!

– Він і не таке міг би ляпнути, – погодився Валерка.

– Він міг, так… Й останнє: цей придурок навчив її програмування. Причому після того, як у нас на п’ятому курсі прочитали «Основні засади програмування й обчислювальної техніки», ніхто зі студентів анічогісінько не зрозумів! Хоча нам усім здавалося, що сам викладач тямив лише трохи більше нашого… Отож і залік приймав, дивлячись на нас крізь пальці. Так і сказав: «Програмування металургам ні до чого, все це глупство».

Єдиний на всю нашу групу, хто випендрився, – був саме Спартак, наш Академік самозваний. Він навіть пожартував тоді, що лише за тиждень може будь-кого з нас навчити програмувати на Фортрані. Тобто ми тоді подумали, що він жартує, отож послали його в дупу… А виявляється, він анітрохи не жартував! Бо варто було йому предметно зайнятися моєю Алкою, як уже через тиждень вона й справді почала програми писати! Сама почала, хоча й під його наглядом, уявляєш?! І де він тільки навчився?..

– У школі, – пояснив Валерка. – За шкільною освітою, ми всі – програмісти-обчислювачі. Мови програмування – ALGOL і FORTRAN.

– І ти теж такий самий програміст?

– Формально – так. Хоча мене це не надто цікавило, натомість Спартак оволодів цією навичкою досконально. До речі…

– Що?

– Я тепер пригадую, що він казав якось, що і BASIC опанував також! Мовляв, ця мова є розвитком FORTRAN’у – тільки для персональних ЕОМ.

– Ну й придурок… – процідив крізь зуби Ляля.

– Чому?

– Бо якби я розумівся на програмуванні, то не вчився б на металурга! Бути програмістом тепер значно престижніше. Знов-таки, платять їм більше. Та й на його місці після випуску можна було б комп’ютерні курси відкрити, на лихий кінець… Це ж золота жила! А він натомість Алку мою за тиждень навчив програмування, причому задурно. Просто так!..

– А що в цьому такого поганого? – не зрозумів Валерка.

– А те, що коли її від написання диплому відсторонити хотіли, саме Академік придумав, як їй тему переформулювати. Замінити треба було лише одне слово: «прогнозування» замість «аналізу» – от і все!.. А вже під «прогнозування» легко було підвести математичні методи… Тобто оту саму програмку на FORTRAN’і, що її Алка написала під керівництвом Спартака. Щоправда, завкафедрою довго не погоджувався ні на зміну теми диплому моїй Алці, ані на те, щоб вона замість Академіка на кафедрі лишалася. Він через це навіть із нашим деканом, який і кафедрою завідував, жахливо пересварився – просто в хлам! Декан так і казав: мовляв, мені на кафедрі потрібен не просто той, хто сам програмує, а той, хто інших може навчити!.. Проте все ж таки Академік його переконав.

– Авжеж, Спартак як упреться, то свого доб’ється, – кивнув Валерка.

– Отож-бо!.. І все ж таки тут він нарвався на неприємності, бо завкафедрою змінив тему диплому не тільки моїй Алці, але й самому Спартакові також. Причому зробив це на початку січня – за місяць до захисту, прикинь?! Але ж цей придурок і тут викрутився: бо і до свого диплому вставив главу про математичне моделювання переплаву титанових відходів – причому програмульку написав уже на порядок складнішу, ніж створила Алка під його керівництвом! Коли приніс свій диплом на кафедру напередодні захисту – всі тільки ахнули!..

– Тож Алку цю на кафедрі залишили замість Спартака, я вірно розумію?

Ляля ствердно кивнув, знов схопив келишок, допив рештки бальзаму і додав:

– Подейкують, потім на даних його диплому якийсь протеже нашого декана кандидатський дисер захистив. Та й Алка справді тямущою виявилася, бо залишившись на кафедрі, вже вона трьом іншим аспірантам допомагала матмоделі розробляти і програми писати, як їй начальство наказувало. А тепер саме вона читає нашим студентам «Основні засади програмування і обчислювальної техніки». А все почалося з витівок Спартака, цього чортового Академіка!.. Він, бачте, всього лише дівчину пожалів… Безсрібник чортів, ідіот!.. А все інше по боку. Зокрема й те, що після всього Алка в мій бік ніколи не подивилася навіть. Жодного разу!..

– А дитина від кого була? – спитав Валерка, щоб якось відволікти увагу співрозмовника від явно неприємної йому теми. – Невже від Спартака…

– Та яке там!.. – Ляля тільки рукою махнув. – Академік тоді з альпіністочкою своєю роман крутив, йому не до Алки було…

– То звідки ж тоді дитина?

– Напевно, в гуртожитку нагуляла. Дурна справа нехитра.

– Отже?..

Ляля скрушно зітхнув:

– Отже, як я й казав, після всієї тієї історії Алка мене зовсім помічати перестала. Хоч заради неї я був готовий не тільки одружитися, але й чужу дитину всиновити… вдочерити… Ну-у-у, коротше, стати не тільки чоловіком, але й повноцінним батьком. Та де там!..

Він раптом замовк і втупився у співрозмовника поглядом гострим та оцінюючим. Немовби хотів сказати щось, але не наважувався.

– Я так розумію, це ще не все?.. – обережно поцікавився Валерка.

– Так, не все. Просто я думаю, що ти давній друг Спартака, а тому…

І після нетривалої паузи:

– А-а-а, біс із ним! Все одно воно вже позаду.

– Що саме?

– Коли після того випадку я пробував до Алки хоч якось підкотитися, то попросив одного разу розповісти, яку таку програмульку написала під керівництвом Академіка нашого, розумаки того чортового?! Мені ж було вкрай цікаво, на що він здатен як керівник… І знаєш, таки потрясно вийшло! Цікаво, елегантно й економно. І головне – гранично просто: вибір режимів напилення покриттів з оксидів тугоплавких металів на основу з нержавіючої сталі. А ті напилені зразки, які Алка встигла отримати до аварійного випадку з муфельною пічкою, та це ж просто пісня була!..

– А можна без зайвих подробиць? – спитав Валерка. – Я все ж таки не металург, а тому…

– Ти технар, – махнув рукою Ляля, – а тому слухай сюди: там і справді нічого складного не було. Алка займалася вакуумним напиленням покриттів