Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

наближаємося до нього, полум'я вогненне з уст його виходить й опалює нас, і не можемо терпіти». Волхв же більшим гнівом розлютився, заздрістю злостячись, отруту смертельну в рибину вклав і послав ту рибину в дар преподобному. Угодник же Божий, благодаттю Христовою бережений, коли у звичний собі час трапезував, скуштував з тої риби, і не зашкодило йому. Тому волхв той Теодор Карапос дуже дивувався, Божу силу, а неміч бісівську пізнав, розчулився душею і, прийшовши до преподобного, припав до ніг його святих, сповідаючись зі своїх гріхів зі сльозами. І спалив ворожбитські свої книги і діл сатанинських відрікся, прийняв святе хрещення і став рабом Ісуса Христа вірним.

Коли повернувся преподобний до своєї обителі, трапилося йому у хворобу важку впасти і сподівався смерти: бачив-бо святих ангелів, які до нього прийшли, і думав, що вже хочуть взяти душу його. Плакав тому і ридав, неготовим себе до відходу називаючи. Була ж над ним ікона святих лікарів безкорисних Косми і Дем'яна. Вони явилися йому у видінні і, за звичаєм лікарським, оглянули жили на руках його, розмовляли між собою, наче не маючи надії на його життя, бо сила вже виснажилася. Сказали до нього: «Чому плачеш і сумуєш, брате?» Відповів хворий: «Бо не покаявся я перед Богом, Господом моїм. І через те, що залишаю мале це стадо, ще не скероване на шлях досконалий, що багатьох настанов ще потребує». Сказали до нього святі: «Чи хочеш, аби вмолили ми за тебе Бога, щоб продовжив тобі час життя?» Відповів хворий: «Якщо те зробите і випросите мені час для покаяння, то багатьох благ для мене будете причиною і здобудете винагороду за покаяння моє». Святі ж, звернувшись до ангелів, просили їх, аби почекали трохи, допоки підуть до Царя і Бога, попросять Його за Теодора. Коли ангели обіцяли почекати, пішли святі страстотерпці Косма і Дем'ян до всесильного царя Христа, Бога нашого, який додав колись п'ятнадцять років Єзекії, і впросили Його продовжити роки Теодорові, повернулися швидко, маючи посеред себе юнака, до ангелів тих подібного, але славою світлішого. Він до ангелів сказав так: «Залиште Теодора в живих, впросили-бо за нього спільного всіх Владику і слави Царя, і звелів йому бути в тілі». І зразу святі ангели зі світлим цим юнаком на небо відійшли, святі ж Косма і Дем'ян сказали до Теодора: «Встань, брате, і послухай для себе і стада свого: благий-бо і милостивий Владика наш прийняв за тебе молитви наші й дарував тобі життя, аби робив їжу не гинучу, а таку, що перебуває в житті вічному, і багатьом душам спасення влаштував». Коли йому це сказали святі лікарі, стали невидимі. Блаженний же Теодор, до тями прийшовши й цілого себе здоровим відчувши, встав зразу і приніс хвалу Богові і з більшою ревністю віддавався псалмоспівам і постові. Благодаттю ж Божою, йому даною, чуда робив, зцілював хвороби різні і проганяв бісів словами. Розійшлася слава про чуда його всюди, багато хто дивувався і розчулювався, покидав доми свої і до нього в чернецтво приходив. А ті, що отримували зцілення від нього у хворобах своїх, зазвичай уже не хотіли без нього залишатися, перебували в нього й монастирським служили потребам. Тому братів багато зібралося, склався монастир гарний, преподобний же Теодор архимандритом був монастиря свого. А тому що церква святого великомученика Георгія була мала й не могла всіх на звичні співи вмістити, подбав преподобний, щоб иншу церкву недалеко збудувати, в ім'я святого архистратига Михаїла, просторішу, і для братів там мешкання влаштував, учня ж свого Филумена послав до єпископа Анастасіопольського, аби прийняв хіротонію в пресвітерство й ігуменом того монастиря поставив, сам безмовності віддався. Була ж потреба в посуді срібному для служіння Божественної Аітургії, бо до того часу в кам'яному мармуровому посуді божественні в монастирі його здійснювалися таїнства. Послав тому преподобний диякона свого у царюючий град Константинополь купити посудину срібну для священнослужіння. І коли куплену чисту, надзвичайно майстерно виготовлену, до нього принесли посудину, відкинув її святий, не хотів у ній літургісати: бачив-бо її мисленими очима чорною, і смердючою, і непридатною. Диякон же хвалив посудину, що з чистого срібла й добре виготовлена. Але преподобний сказав: «І я бачу, о дитино, що посудина зі срібла доброго і гарно зроблена, але иншою якоюсь невидимою нечистотою осквернена. І якщо не віриш мені, то клякнімо до молитви, хай відкриє Господь душевні твої очі, і побачиш». Коли-бо, клякнувши, помолилися, тоді не лише диякон той, але й всі, що там були, брати побачили, що посудина та чорна, наче вугілля, з печі вийняте, і здивувалися. Коли ж диякон взяв посудину в руки, зразу, як же і раніше, виглядала вона знову чистою і світлою, і поніс її до Константинополя до золотаря, в якого її купив. І розповів йому, чого відкинув її Теодор преподобний. Золотар же питав себе про срібло те, звідки йому дісталося, і згадав, що було воно з прикрас якоїсь блудниці, від нечистого її прибутку, і дивувався прозорливості отця преподобного і прощення просив. Посуд-бо той взяв, инші, найчистіші, без плати дав на церковну потребу посудини, молитов святих за себе просячи. Диякон приніс те в монастир, розповів отцеві і братам, з якого срібла була посудина перша, і дивувалися прозорливості святого, прославляли Бога.

Тим часом люди зі села Вузійського, яке під Гратіянополем, прийшли до Теодора преподобного з такої причини. Міст кам'яний через потік у селі своєму будували, коли ж на близькому горбі каміння викопували із землі й тесали дошки, вийшло з викопаної ями багато бісів і напали на людей і худобу, і мучили, инші ж, як розбійники, засідки робили на шляхах, вражали тих, що там ішли. Просили тому преподобного, аби прийшов у село їхнє і вигнав від них ту напасть бісівську. Преподобний же пішов з ними, уповаючи на Бога, і, коли наближалися до села, ті біси, відчувши прихід його, виходили супроти них, кричачи: «О нужда, о біда, чому, Галатію покинувши, ідеш сюди, залізоїде? Знаємо, для чого йдеш, але не послухаємо тебе, як же слухають тебе духи в Галатії, бо жорстокіші ми й сильніші від них». Преподобний же заборонив їм, мовчати звелів. І зранку, зібравши людей, обійшов село з хрестами і литією, і на горб зійшов, належні молитви проливаючи до Бога довго. І зразу біси, які звідти вийшли, знову силою Божою були там зібрані під виглядом мух, і мишей, і зайців. Їх же всіх в яму ту загнав і знаменням