Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це було після довгого дня. Я повернувся пізно — з вулиці, з гурту, з життя, що дедалі частіше виходило за межі нашого дому. Ключі в замку, скрип дверей, і знайомий запах — кориці, яблук, трохи прального порошку і чаю з м’ятою.

— Ти вдома? — пролунало з кухні.

— Уже, — відповів я і скинув куртку.

Мама стояла біля плити — в халаті, злегка стомлена, але спокійна. Її руки впевнено різали яблука в піроги, а очі — такі рідні, такі близькі — подивились на мене, як тоді, коли я вперше пішов у садочок. І як тоді, коли плакав після поразки. І коли тримав свій перший диплом.

— Змерз? — спитала вона, наливаючи мені чаю.

Я кивнув і сів за стіл. Мама сіла поруч. І ми мовчали. Та тиша була не порожньою, а затишною. Ніби ковдра. Ніби обійми.

Я подивився на її руки — трохи постарілі, з маленькими зморшками, з теплом, яке не змінюється з роками. І зрозумів: світ може бути великим, різним, навіть диким. Але є місце, куди завжди хочеться повертатись. Місце, яке не змінюється, навіть коли змінюєшся ти.

Це — дім. Це — мама.

— Дякую, — прошепотів я.

Вона нічого не відповіла. Просто усміхнулась і поправила мені волосся, як у дитинстві.

---