Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

«До Міністерства освіти і науки прийшли сотні студентів. За повідомленням очевидця цих подій, спочатку до них вийшов заступник міністра, але студенти не повірили, що той впливає на ситуацію та може задовольнити їхні вимоги. Тоді так звана студентська самооборона зайняла позиції і заблокувала подвір'я міністерства. Молодь чекала на міністра освіти Дмитра Табачника і дала йому годину для того, щоб вийти до них. Поки чекали на Табачника, організували блок-пости. Чисельність студентів налякала деяких чиновників — працівники міністерства вилазили надвір через вікна».

(УП, 21.02.2014)

Брати Капранови: «Пам'ятаємо смс від дочки того дня: „Ми захопили Міністерство освіти. Я вас люблю“. А от нам самим довелося брати безпосередню участь у захопленні двох інших міністерств — Міністерства культури та Міністерства праці та соціальної політики. Нас двоє — то й міністерства два. Мінкульт разом із нами брала ціла компанія діячів культури, а от Мінсоцполітики випало захоплювати лише удвох. Охорона внизу привіталась і навіть не запитала, куди і чого. Піднялися на ліфті — міністра немає, заступників немає, є лише керівник апарату. Зайшли до нього. Хлопець переляканий, але тримається. Ми пояснили, що беремо міністерство під свою охорону. Що коли з'являться люди з Майдану у касках та з битками, треба одразу дзвонити нам — ми приїдемо і з ними розберемося. Одразу зауважимо — ми чудово знали, що коли робота міністерства зупиниться хоч би на день, це викличе ланцюгову реакцію у всій країні, адже через це відомство йдуть тисячі і сотні тисяч фінансових транзакцій, від яких залежать виплати громадянам. А у тодішній ситуації будь-яка зупинка виплат могла викликати абсолютно непередбачуваний результат. Ми вже бачили, що Мінкульт з переляку просто зачинився. Але без Мінкульта можна прожити день, тиждень, два, а без Мінсоцполітики — жодного дня. Цими резонами ми й керувались. Отже, ви можете не повірити, але наше ім'я таки подіяло на революціонерів, які наступного дня теж прийшли захоплювати Міністерство. Нас викликав керівник апарату, коли ми приїхали, то побачили людей із битками біля входу. Міністерство ж працювало. Ну а далі ми зібрали засідання громадської ради, яка за участі революціонерів — тих, які мали уявлення про роботу Міністерства, забезпечила спокійний перехід Міністерства під юрисдикцію нового уряду. Десь доводилося чути, що ця пауза дозволила екс-міністру Королевській знищити документи й таким чином уникнути відповідальності, але тут мусимо заперечити: жодної інформації про знищення документів ми не бачили, та й якби нова влада мала бажання розібратися з Королевською, це можна було зробити десять разів — і не документи тут завадили. Отак ми отримали ще один унікальний життєвий досвід — захоплення міністерств».

«На перехресті вулиці Грушевського та Хрещатика відкрилася виставка малюнків графіки Юрія Журавля — лідера рівненського гурту ОТ VINTА».

(УП, 01.02.2014)

Юрко Журавель: «26 листопада ми відчули ставлення Януковича до асоціації з ЄС, приїхали на Майдан і записали на мотив пісні „Журавля-вля-вля-вля“ пісню „Янукович-овоч-овоч“. Уже верталися додому, коли подзвонив Женя Нищук і сказав, що почалася заваруха, треба вертатися на Майдан. Тоді ми співали на Європейській, потім їздили по Майданах інших міст і знову вертались у Київ. Уже у грудні зробили флешмоб-кліп за допомоги Петра Задорожнього та Богдана Кутєпова на пісеньку „Струя“ просто на Банковій перед лавами вевешників. Там було весело, ми вдяглись у свої жовті спіднички, так що вевешники злякались і навіть поставили другий заслон зі щитами.

У кліпі це видно. Подумали, може, це з Гейропи якісь секс-меншини приїхали. Але потім підійшов майор, сказав, що був на нашому концерті і попросив придбати диск з автографами, ми йому подарували — тобто серед них теж були люди.

А 18 лютого ми приїхали записатись у концерті до 200-річчя Шевченка, знову відвідали Майдан, щоб пограти на барикадах і обновити виставку моїх карикатур на Грушевського. 19-го знову мусили вийти на Майдан. Бо це відчуття усім знайоме, коли дома ковбасить, переживаєш, приходиш на Майдан і заспокоюєшся. Ми прийшли, почали пісочок носити, бруківку. Я піднявся трохи у бік Жовтневого, щоб подивитися, чи далеко менти, і тут мене хтось б'є по потилиці. Обертаюся — чолов'яга років під 60, каже: „Чого без шолома? І взагалі що ти тут робиш, іди додому і малюй, там твоя робота!“.

Там було багато цікавих сценок. Якась бабуся поруч умовляла хлопців: я тут недалеко живу, у мене є старезний диван із величезною спинкою, вам буде дуже зручно з-за цієї спинки кидати коктейлі Молотова. Якісь два дідки років по 70 обійнялись і плачуть, один одному каже: це ж треба, ми не бачилися років як мінімум 30! Дамочки на високих підборах, які тягали шини та пісок.

Після концертів на Майдані я почав малювати, малюнки набирали популярність у ФБ, їх поширювали, але я зрозумів, що не всі сидять у соцмережах, тому вирішив їх роздрукувати і зробити першу виставку на Європейській площі просто неба. Кожного тижня, коли ми приїздили, поповнювали її новими роботами. Виставка простояла до 18 лютого, коли її поламали „Беркут“ та тітушня. Тоді й виникла ідея книжки „Карикадурка“.

„Небесну сотню“ я намалював за тиждень після 19-го, бо від людей ішли вимоги, що я мушу це зробити. Це не те, що мене пробило, — люди вимагали, мені дзвонили родичі загиблих і питали — чи я вже намалював. Там є збірні образи, а є портрети. Більшість героїв упізнавані. Буквально за годину картинка отримала тисячу перепостів, шалено швидко розійшлася, багато хто й досі тримає її на шпалерах. Інша популярна робота — де регіонали варяться в казані, отримала друге життя після виступу російської депутатки. Прикро лише, що карикатури отримують популярність після того, як на них звернули увагу наші недалекі сусіди».

«Партія регіонів закликає опозицію відмовитися від силових сценаріїв, зупинити агресію, насильство та виступає за мирне врегулювання конфлікту. Дії позиції, яка „організувала масові заворушення на вул. Гру шевського“ є злочинними й аморальними, зазначають у Партії регіонів».

(УП, 20.01.2014)

Брати Капранови: «Після Вогнехреща барикада на Грушевського стала місцем постійних бойових дій. Із нашого боку це виглядало так: удалині ментовські лави, перед ними порожній простір, у який періодично вибігають сміливці з-поза барикади, щоб кинути у ворогів коктейлем чи каменюкою, потім наша барикада, за якою розташовані бійці, за нею —