Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Але чому? Чим Ґвен могла дозолити їй, що Фіннела так думала про неї? За ці два з половиною тижні вони ж начебто не встигли серйозно посваритися, хоча й було кілька обмінів шпильками — та Фіннела з усіма так поводилася, вона жодного дня не могла прожити без маленьких конфліктів. Проте такі слова тягли на щось значно більше, ніж просто маленький конфлікт. У них відчувалася відверта ворожість…

Бренан здригнувся, відчувши легкий дотик чарів. У цих чарах не було нічого загрозливого, та все одно він подумки вилаяв себе. Він робив це завжди, коли поруч не було Ґвен, яка дорікнула б йому за відсутність захисної реакції. Кожен чаклун, кожна відьма реагували на будь-які незнайомі чари однаковим чином — рефлекторно вдавалися до маґії, щоб за потреби захистити себе. А Бренан за роки життя на Лахліні привчив себе чарувати лише усвідомлено, і це також був захист — захист від вірної смерті, що чекала б на нього в тому разі, якби він виказав себе, несвідомо застосувавши маґію у відповідь на якусь несподіванку, на зразок гучного вигуку біля самісінького вуха або міцного стусана в спину. Тут, на Абраді, такий захист став зайвим, проте він досі не міг позбутися рефлексу рятівної бездіяльності, що дозволив йому вижити на Лахліні…

Бренан озирнувся й помітив, як Ейрін махає йому рукою, запрошуючи до себе. У відповідь він ствердно кивнув і рушив у бік ставка, трохи загостривши свій зір, щоб краще бачити в сутінках.

Сьогодні Ейрін, уперше після від’їзду з Тирконнела, столиці Торфайну, надягла сукню замість штанів, проте від цього не стала більше схожою на принцесу. Вона була… просто відьмою. Справжнісінькою відьмою, чи не найвідьомськішою з усіх присутніх у цій садибі, за винятком хіба Етне вер Рошін та Івін вер Шінед. Бренан ніколи б не повірив, що Іскра Ейрін пробудилася лише двадцять один день тому, якби сам не був свідком тих подій, якби на власні очі не бачив того сліпучого спалаху. Потім вона стала світитись уже не так яскраво, але день у день її сила потроху зростала і, здається, якраз сьогодні зрівнялась із Шайниною. А коли й ні, то завтра вже точно зрівняється.

Якщо не рахувати сестри, то за ці півмісяця Бренан найбільше здружився саме з Ейрін. Вони були близькі за віком, а різницю в два з половиною роки компенсувала її передчасна дорослість. До того ж, Бренан чимало часу проводив з нею разом, оскільки вона навчалась у Ґвен чарів — точніше, навчалася розуміти й усвідомлено застосовувати ті практичні навички, що їх Первісна Іскра запозичила у Ґвен в обмін на порятунок від смерті. Шайна з Етне також намагались навчати Ейрін, проте найкращий результат давали саме заняття з Ґвен, яка інтуїтивно відчувала, чого потребує учениця, а Ейрін, своєю чергою, з півслова розуміла всі її вказівки і завжди правильно їх виконувала. Всупереч Бренановим побоюванням, Ґвен нітрохи не страждала від усвідомлення того факту, що з наслідків її багаторічної кропіткої праці тепер користається інша відьма. Навпаки, вона раділа, що її знання та вміння, більша частина яких не мала для неї практичної цінності після втрати Іскри, таки знайшли своє застосування, а отже, всі зусилля, докладені до їх здобуття, не пішли намарне. Ще Ґвен неабияк пишалася тим, що навчає відьму з Первісною Іскрою, в існування якої завжди вірила, і щиро вважала це великою честю для себе. А на додачу вона почувалася зобов’язаною Ейрін життям і прагнула віддячити їй усім, що тільки було в її силах.

У перші дні після пробудження своєї Іскри Ейрін особливо гостро потребувала допомоги від Ґвен. Це був критичний для неї період, який вони перечекали в Тилахморі, скориставшись гостинністю герцоґа Довнала аб Конховара. Саме за Ґвениного сприяння Ейрін навчилася контролювати здобуті Іскрою знання, або, за її власним висловом, „тримати книгу заклять під замком“, не дозволяти інформації спонтанно вивільнюватися від найменшої згадки про маґію і лізти їй до голови, викликаючи сильні міґрені. Ні Шайна, ні Етне, ні Мораґ не могли цьому зарадити, і лише коли до справи бралася Ґвен, шалені атаки на розум Ейрін припинялися. Чому так відбувалося, з’ясувати не вдалося — та, безперечно, це якось було пов’язано з тим, що знання з „книги заклять“ належали Ґвен. Попервах тільки з нею однією Ейрін могла спокійно говорити про чари, не вигукуючи раз по раз: „Ой! Тепер я знаю, як…“

У герцоґовім палаці вони оселились у суміжних покоях зі спільною вітальнею, іґнорували більшість розваг, які Довнал улаштовував для своїх гостей, і цілком зосередилися на навчанні. Ґвен почала з найелементарніших плетив, навіть не з плетив, а просто з маніпуляцій маґічними нитками різних кольорів. Ейрін вистачало й однієї спроби, щоб засвоїти кожну вправу, потім вона вислуховувала від Ґвен необхідні теоретичні пояснення і переходила до складніших елементів. Бренан, що був присутній при цьому, не знав, ким йому більше захоплюватися — Ейрін, яка з фантастичною швидкістю опановувала відьомську маґію, чи Ґвен, що впевнено вела її крізь хащі свого дитячого досвіду, обираючи шлях, який перетворював цю запаморочливу гонитву за знаннями на якусь подобу систематичного навчання. Вже на четвертий день Ейрін, розплачуючись за науку нестерпним головним болем, таки досягла того рівня маґічного самоконтролю, що дозволяв їй отримувати інформацію зі своєї „книги заклять“ лише з усвідомленого й чітко сформульованого бажання, а не на саму думку про ті або інші чари.

Після цього дівчата знизили темп своїх занять, щоб уже не викликати в Ейрін надмірної втоми, проте її щоденні здобутки й надалі справляли приголомшливе враження. А ті відьми, що приєдналися до них по дорозі з Тилахмора, і ті, що чекали тут, у Кил Морґанасі, взагалі дивилися на Ейрін мало не з благоговінням. Їхній захват Шайна прокоментувала так: „Вони всі молоді… ну, звісно, доросліші за мене, та все ж молоді. І примчали до нас, бо повірили в Первісну. Та не всі сестри, аж ніяк не всі, радіють появі Ейрін…“

В усякому разі, як Бренан уже й сам помітив, Шайна цьому не раділа. Вона приязно ставилася до Ейрін, вважала її своєю подругою,