Читати книгу - "Ліки від страху"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я розводжу в срібному кубку темний порошок з речовин мінеральних і товчених трав, які очищають, даю випити хворому:
— Не такі вже й дурниці говорив Альберт-хімік. От ви назвали мене шельмою, а істина полягає в тому, що 969 років Мафусаїла відраховувалися за стадіями місяця, отож, за нашим християнським літосчисленням, прожив старець трохи більше вісімдесяти років…
Але Фуггер не чує: він спить.
Під час пробуджень я напуваю Фуггера моторошно червоним розчином марганцевого мінералу, тричі на день даю ріденьку кашку. з крохмалю, нестерпно гіркий настій з колючого м'ясистого листя столітника, каламутний відвар дубової кори, медовий настій золотої тинктури.
Котять дні, і одного разу я помічаю спрямований на мене погляд Фуггера — ясний, твердий погляд людини, яка виринула з холодного потоку непритомності й відчула під ногами твердь життя.
— Скажи мені, Парацельс, чи правдиві чутки про тебе, ніби ти маг і чародій? Чи правда, що ти вмієш перетворювати нешляхетні метали в золото і здатен прорікати майбутнє?
— Каміння дорожнє, зігріте духом людським, стає золотом. Зазирни уважно в день минулий, і ти побачиш у ньому день завтрашній.
— Ти відповідаєш туманно. Але ти пророчиш мені вік Мафусаїлів, і я вдячний тобі за це — ти допоміг мені зробити перший крок на цій довгій дорозі, і віднині я маю тебе за свого другого батька. Одначе є в мене коштовність більша, ніж життя, — доля справи моєї, дому мого, шляхи звершення нащадків моїх. Скажи, Парацельс, що чекає на них попереду?
Я мовчу, я дивлюсь убік.
— Відповідай мені, маг! Мені потрібна правда, хоч би якою вона була, бо мій день сьогоднішній для нащадків моїх стане минулим, і я хочу забезпечити їхні долі звідси, з імли часу, який буде для них безповоротним минулим. Кажи, і я в нагороду зроблю тебе своїм домашнім лікарем. А якщо ти будеш морочити мені голову своїми туманнимиалхімічними просторікуваннями, тоя звелю стражі відшмагати тебе канчуками…
Я кланяюсь:
— Доброта ваша така безмежна, що я можу відповісти на неї тільки чистою правдою. Мені не дочекатись вашої вдячності, бо я не маг, бачу лише те, що доступне очам людським. І я був володарем вашої долі тільки сьогодні. У дні завтрашньому вас усіх — Фуггерів семи колін — чекає виродження, розорення, безчестя, тлін і забуття…
— Ти брешеш!..
— Час покаже. Людям болісно важко подолати пута найтяжчого свого рабства— рабства страху, та коли це одного разу трапляється, то більше їх неможливо примусити повірити, ніби вони — вмістилище зла, пороків, нечистот і скверни…
Розділ 14
ЧЕСТЬ У БОЮ ПОВЕРТАЮТЬ
На верхньому марші центрального під'їзду управління стоїть при всіх своїх регаліях постовий міліціонер — дядько Сергій, якого я пам'ятаю з того самого дня, коли вперше прийшов на Петровку, 38. Тут міститься головна приймальня, тут-таки й пост дядька Сергія — за довгі-довгі роки вони стали невіддільні. У прийомні дні дядько Сергій оточений відвідувачами: він дає поради, запитує, відповідає, співчуває, вичитує, консультує — хіба мало які справи приводять людей на Петровку, 38. І дядько Сергій, який знає про міліцію все, нетерпляче, з гідністю встигає так «профільтрувати» відвідувачів, що число людей у черзі на прийом зменшується на добру третину. Хтось із хлопців запропонував йому одного разу поклопотатися для себе про спеціальну посаду — «постового референта». Дядько Сергій несхвально подивився на дотепника і спокійно запитав: «Пологи приймати вмієш?» — «До чого тут пологи?» — «А до того, що мені й пологи на посту приймати доводилось. Може, постовим акушером назвеш?» До мене старий ставиться поблажливо-приязно, хоча чим я завоював його прихильність до себе, не знаю.
Дядько Сергій козиряє мені за всіма правилами — що не кажи, я старший від нього на п'ять звань, — а за це дозволяє шанобливо потиснути свою руку.
— Савостьянов не проходив, дядьку Сергію? — спитав я.
— Еге ж, не проходив, де ж пак. Він, по-моєму, й ночує тут, Савостьянов твій. З'явився, ще підлогу не натирали…
Я бігом піднявся на четвертий поверх — ліфта нашого дочекатися — собі дорожче — і пішов нескінченним коридором аж до повороту. Кабінет Савостьянова наріжний і вікнами виходить не на вулицю, як решта кабінетів, а на терасу з колонадою, досить таки безглуздою — архітектурна надмірність, завжди замкнуту, певне, через свого нетривкість. Зате тераса сильно затіняє вікна, і тому в кабінеті майже цілодобово горить електрика.
Савостьянов розмовляв з молодим хлопцем, таксистом, судячи з кашкета, якого тон бгав у руках. «Посидь, Стасе», — кивнув мені на диван Савостьянов, і я, трохи не розрахувавши, провалився в дерматинове черево допотопної меблевої споруди, яка мала, до речі, інкрустації і химерне дзеркало на верхній частині спинки. Загалом, треба сказати, Савостьянов тут великий оригінал: усі меблі в його кабінеті дуже старі — пузаті, з різьбленими ніжками, крісла, стільці з якихось антикварних гарнітурів, письмовий стіл з чорного дерева на відпиляних мамонтових ногах і така ж книжкова шафа, художню цінність якої трохи применшує прибита на видному місці бляшана інвентарна бирка, і, нарешті, дивовижних розмірів консольний годинник, який наводить на думку про піраміди, гробниці, каплиці й обеліски. А втім, у цього годинника є корисна особливість: рух хвилинної стрілки видно неозброєним оком, і це дає Савостьянову підставу пояснювати всім, що його годинник наочніше за будь-які плакати демонструє швидкоплинність і безповоротність робочого часу. Свій дрімучий інтер'єр Савостьянов під лемент і обурені рапорти господарників зібрав по всьому будинку під час оновлення інвентаря, коли різностильні меблі, які нагромадилися за багато років існування управління, замінювали новими, таким собі сучасним меблево-канцелярським модерном. Головним аргументом Савостьянова було те, що клієнтура у нього особлива — інтелектуальні розкрадачі та емоціональні хабарники — і що нестандартний інтер'єр йому потрібен для створення «особливої психологічної атмосфери». Важко сказати, чи завдяки психологічній атмосфері, чи з якихось інших причин, але клієнтура
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.