Читати книгу - "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Елеонора спробувала заступитися за нього. Але батько й слухати не схотів — ні, ні, ні! До синьйорини він ставиться з усією шанобою, але уклінно просить її не втручатись. І тоді вона, почасти з жалю, почасти знічев’я, почасти задля розваги, почала допомагати бідному хлопцеві як могла.
Щодня по обіді вона запрошувала його до себе. Він приходив, знічений і розгублений, затиснувши під пахвою книжки й зошити. Йому було ніяково, мабуть, пані просто хоче розважитися, посміятися над його недолугістю. Але ж то батько його силує, він справді тупий до науки, нічого не вдієш, інша річ, коли треба дерево посадити або з волом упоратися, це він може, чорт забирай! І Джерландо показував їй свої мускулясті руки, сумирно дивився на неї і широко посміхався, оголюючи міцні білі зуби…
Іноді Елеонора рішуче припиняла ці заняття, не хотіла більше його бачити. Вона звеліла привезти їй з міста рояль і тепер замикалась у себе і поринала в музику, співи, читання. Якось увечері вона помітила, що, втративши так раптово її допомогу, її товариство, прихильність і жарти, що вона їх дозволяла собі на адресу Джерландо, він почав скрадатися до вікна, аби послухати її співи та гру на роялі. Їй закортіло заскочити його зненацька. Спонукувана раптовою недоброю забаганкою, вона одного разу рвучко припинила гру й швидко збігла сходами вниз.
— Що ти там робиш?
— Слухаю…
— Подобається?
— Так, синьйоро, дуже! Я ніби в раю.
Од такого визнання вона розсміялась. І раптом Джерландо, ніби той сміх підстьобнув його, кинувся на неї — біля дому, в темряві, куди не сягала смуга світла, що падало з балкону.
Так все і сталося.
Переможена цією навальністю, вона не змогла його відштовхнути, відчула, як раптом невідомо чому її зрадили сили, і вона знетямилась, здалася, сама того не бажаючи.
Наступного дня вона повернулася до міста.
І що ж тепер? Чому не заходить Джорджо, не ганьбить її? Може, д’Андреа ще нічого йому не сказав? Може, він думає, як зарадити її лихові? Але як?
Вона сховала обличчя в долонях, ніби не бажаючи бачити прірви, що розкрилася перед нею. Тут нічим не зарадиш. Треба вмерти. Але — як? І коли?
Двері зненацька прочинилися, і на порозі постав Джорджо, блідий, скуйовджений і заплаканий. Д’Андреа підтримував його.
— Я хочу знати лише одне, — процідив Джорджо крізь зуби, карбуючи кожен склад. — Я хочу знати, хто це.
Не підводячи очей, Елеонора лише похитала головою і знову розридалася.
— Ти мені скажеш! — крикнув Банді й підступив до сестри, але д’Андреа втримав його. — І хай би хто він був, ти вийдеш за нього заміж!
— Ні, ДжорджоІ — простогнала вона, ще нижче опускаючи голову й заламуючи руки. — НіІ Це неможливо! Неможливо!
— Він що, одружений? — спитав Джорджо і, стиснувши кулаки, грізно рушив на неї.
— Ні, — поспіхом відповіла вона. — Але це неможливо, повір мені!
— Хто він? — наполягав Банді, увесь тремтячи й підступаючи до неї майже упритул. — Хто, кажи! Швидко! Ім’я!
Відчувши на собі весь безмір братової люті, Елеонора зіщулилась, зробила спробу підвести голову й простогнала під його навіженим поглядом:
— Я не можу цього сказати…
— Кажи, а то я вб’ю тебе! — заревів Банді, замахнувшись на неї кулаком.
Але тут не витримав д’Андреа. Відштовхнув приятеля й суворо наказав:
— Краще вийди. Вона скаже мені. Іди…
І випровадив його з кімнати.
3
Брат був невблаганний.
Перед весіллям він тільки те й робив, що підливав масла у вогонь. Боячись глузів, він усім і кожному розповідав про свою ганьбу у найбрутальніших висловах. Він був ніби несповна розуму, і всі його жаліли.
З батьком Джерландо йому довелося добре повоювати, перш ніж той згодився на синове весілля.
Незважаючи на свої широкі погляди, старий наче з неба впав: спершу ніяк не хотів повірити. Потім запевнив:
— Ви не звольте сумніватися, пане добродію! Я його розчавлю, як ото чавлять ногами виноград! Або ліпше зробімо так: зв’яжу йому руки-ноги, видам вам, а ви вже робіть як знаєте. Ще й сам, будьте певні, візьму в руки батога, три дні мочитиму, аби краще шмагав.
Коли старий дотямив, що пан хоче зовсім іншого і що йдеться про шлюб, він знову не на жарт розгубився.
— Га? Та що ви таке кажете, пане добродію? Віддаєте синьйорину за сина простого наймита?
І навідруб одмовився.
— Даруйте. Але синьйорина вже не маленька, досвіду їй — не позичати, знає, що гоже, а що ні. Не слід було їй так з моїм дурником поводитися. Не хотів би казати, та вона сама щодня його принаджувала. Ну, самі розумієте… Зелений ще… В такому віці їх не зупиниш… А тепер хіба я можу отак розлучитися з сином, знаєте, в які гроші він мені обійшовся? Та й синьйорина, даруйте на слові, у матері йому годиться…
Банді довелося пообіцяти за нареченою чималий посаг — садибу та утримання сестрі.
Так залагодили це весілля, яке стало справжньою подією для всього містечка.
Всі ніби знаходили особливу втіху в тому, щоб прилюдно познущатися з жінки, до якої вони стільки років виявляли повагу й шанобливість. Ніби між колишньою повагою і теперішньою ганьбою не могло були місця для звичайнісінького співчуття.
Всі жаліли брата, а він, звісно, не схотів брати участі в шлюбній церемонії. Д’Андреа теж не прийшов, пославшись на те, що не може кинути друга в цей сумний день.
Старий лікар, який доглядав ще Елеонориних батьків (і в якого д’Андреа, повернувшись з університету, озброєний таємницями новітньої терапії, відразу ж відбив більшу частину пацієнтів), зголосився бути за свідка, він привів з собою ще одного старого, свого приятеля, і той став за другого свідка.
Разом з ними, в закритій кареті, Елеонора поїхала до мерії, а звідти — в маленьку церкву на околиці міста.
В другій кареті їхав похмурий наречений, Джерландо, в супроводі батьків. Вони сиділи святково виряджені, пихаті, поважні. Що не кажи, а їхній син бере справжню панну, адвокатову сестру, та ще й з добрим посагом — земля, гарний дім, навіть грошенята. Джерландо, аби стати гідним свого нового стану, вчитиметься далі. Маєткові дасть раду він, батько. От тільки наречена трохи підтоптана. А може, воно й на краще! Незабаром з’явиться спадкоємець, він, як то кажуть, уже на підході. Згідно з усіма законами природи вона вмре раніше, і Джерландо житиме вільний і в достатку.
Приблизно так міркували й свідки з боку нареченого в третій кареті, — селяни, батькові приятелі, а також дві старі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання», після закриття браузера.