BooksUkraine.com » Фантастика » Затьмарення, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

97
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Затьмарення" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 82
Перейти на сторінку:
сказала людина біля дверей. — Під нічним столиком.

— О-о-о-ох! — прохрипіла стара.

Вони спостерігали, як вона намагається знову й знову, підкидає м’ячі, підбирає їх, ретельно націлюючись, тримає рівновагу, підкидає їх високо в повітря, а тоді горбиться, коли м’ячі падають на неї, іноді вдаряючи по голові.

Людина, що стояла поруч із Брюсом, проказала:

— Донно, тобі краще піти помитися. Ти — брудна.

— Це — не Донна. Хіба це Донна? — запитав ошелешений Брюс. Він поглянув на стару, і йому стало дуже страшно; коли стара поглянула на Брюса у відповідь, у її очах стояло щось на кшталт сліз, проте вона реготала; вона зареготала й жбурнула свої три м’ячі в нього, сподіваючись поцілити. Брюс ухилився.

— Ні, Донно, не роби цього,— сказала їй людина коло дверей.— Не жбурляй м’ячі в інших. Просто намагайся зробити так, як ти бачила по телевізору, ти ж знаєш — підбери їх і знову підкинь. Але спершу піди помийся; ти смердиш.

— Добре, — погодилася стара і, дещо зсутулившись, поспішила геть. Три гумові м’ячі вона залишила кататися підлогою.

Людина, що стояла поруч із Брюсом, зачинила двері, і вони разом рушили коридором.

— Скільки часу тут перебуває Донна? — запитав Брюс.

— Довго. Ще до мене була, а я прийшов шість місяців тому. Жонглювати вона почала приблизно тиждень тому.

— Тоді це — не Донна, — сказав Брюс. — Якщо вона тут так давно. Бо я потрапив сюди лише минулого тижня.

«І, — подумав він, — Донна привезла мене сюди на своєму MG. Я пам’ятаю, бо нам ще довелося зупинятися, щоб залити в радіатор води. І тоді вона мала чудовий вигляд. Сумні очі, чорнява, тиха, з гарною фігурою під вузькою шкірянкою, у чоботях, із сумочкою, на якій гойдалася кроляча ніжка. Така, як завжди».

Після цього Брюс продовжив пошуки пилососа. Він почувався набагато краще. Проте не розумів чому.

15

— Можна я працюватиму з тваринами? — запитав Брюс.

— Ні, — відказав Майк. — Думаю, я влаштую тебе на одну з наших ферм. Хочу, щоб упродовж деякого часу ти спробував попрацювати з рослинами, кілька місяців. На відкритому повітрі, де зможеш торкатися землі. З усіма цими ракетами, космічними кораблями, супутниками ми зробили стільки спроб доторкнутися до неба. Я ж хочу, щоб ти спробував доторкнутися до...

— Я хочу мати справу з чимось живим.

— Ґрунт — живий, — пояснив Майк. — Земля й досі жива. Вона тобі допоможе найкраще. Маєш який-небудь досвід сільськогосподарських робіт? Саджання, вирощування, збирання врожаю?

— Я працював в офісі.

— Відтепер працюватимеш надворі. Якщо твій розум повернеться, це має відбутися природно. Ти не можеш змусити себе знову мислити. Можеш лише працювати, сіяти й орати на наших, — як ми їх називаємо, — овочевих плантаціях або знищувати шкідників. Ми їх багато знищуємо, винищуємо комах спеціальними інсектицидами. Але ми застосовуємо їх дуже обережно. Інсектициди можуть завдати більше шкоди, ніж принести користі. Можуть отруїти не лише насіння й землю, а й людину, котра ними користується. Виїсти їй мозок, — і додав, — як колись виїли тобі.

— Добре,— відказав Брюс.

«Тебе облили інсектицидом, — подумав Майк, дивлячись на нього, — і тепер ти перетворився на жука. Облий отрутою жука — і він помре; облий людину, її мозок, — і вона перетвориться на комаху, що тріскоче й дзижчить, вічно перебуваючи в замкненому колі. Машина з рефлексами, мураха. Що лиш повторює останнє дане їй завдання.

До його мозку більше не потрапить нічого нового, — міркував Майк, — бо й мозку вже немає.

А разом із мозком зникла й особа, яка в ньому колись була. Особа, з якою я ніколи не був знайомий.

Хоча, можливо, якщо його помістити в потрібне місце, поставити в належну позицію, він усе ще зможе опустити очі й роздивитися землю. І зрозуміти, що це — воно. І посадити у землю щось живе, щось відмінне від нього. Щоб воно виросло.

На що сам він, або воно, більше не здатне: ця істота поруч зі мною вже померла і більше не здатна рости. Вона може лише поступово розкладатися, доки те, що від неї зосталося, також не відімре. І тоді ми його звідси вивеземо.

Для мерця, — подумав Майк, — майбутнього не існує. Зазвичай — лише минуле. А для Арктора-Фреда-Брюса немає навіть минулого; лише теперішнє».

Поруч із ним у кабіні автомобіля «Нью-Пас» посміювалася зсутулена людина. Її тішив рух машини.

«Цікаво,— подумав Майк,— чи це „Нью-Пас“ зробив з Брюсом таке. Навмисне дав йому препарат, щоб зробити таким — зробити таким, аби врешті-решт повернути його собі?

Щоб будувати, — розмірковував він, — свою цивілізацію посеред хаосу. Якщо це й справді „цивілізація“».

Майк не знав. Він недостатньо довго пробув у «Нью-Пас»; їхні цілі, як одного разу сказав йому виконавчий директор, йому розкриють лише після того, як він пропрацює тут ще два роки.

Їхні цілі, за словами виконавчого директора, не мали нічого спільного з реабілітацією наркозалежних.

Звідки надходило фінансування «Нью-Пас», не було відомо нікому, окрім Дональда, виконавчого директора. Гроші були завжди. «Що ж, — подумав Майк, — виробництво Препарату С приносить великий прибуток. На різних віддалених від міста фермах, у маленьких майстернях, у кількох установах, які називалися „школами“. Прибуток від виготовлення, розповсюдження і зрештою від продажу. Достатньо принаймні для того, щоб забезпечити „Нью-Пас“ платоспроможність та зростання — і навіть більше. Достатньо для досягнення різних кінцевих цілей».

Залежно від того, чого прагнув «Нью-Пас».

Йому і Комітету боротьби з наркотиками Сполучених Штатів Америки було відомо те, чого більшість, навіть поліція, не знали.

Препарат С, як і героїн, мав природне походження. Він не був синтезований у лабораторії.

Тож він мав на увазі доволі багато, коли думав, як він часто робив, що усі ці прибутки були здатні забезпечити «Нью-Пас» платоспроможність і зростання.

«Живі,— міркував він,— ніколи не мають служити потребам мертвих. Однак мертві,— він поглянув на Брюса, на порожню оболонку, що сиділа поруч,— за можливості мають служити живим.

Це, — вирішив Майк, — закон життя.

І якби мертві могли відчувати, то почувалися б краще завдяки цьому.

Ці мертві, — подумав Майк, — котрі досі спроможні бачити, навіть якщо й нічого не розуміють: вони — наші камери».

16

На кухні під раковиною поміж коробок із милом, щітками й відрами Брюс знайшов маленьку кістку. Вона нагадувала людську, і

1 ... 77 78 79 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затьмарення, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"