Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

«Тропікану». То був трохи пристойніший заклад, ніж «Насьйональ», хоча й тут доводилось іти через зали, де грали в рулетку. Естрада й майданчик для танців містилися просто неба. Дівчата з кордебалету вихилялися поміж пальмами на висоті двадцяти футів од землі, а внизу нишпорили рожеві й лілові промені прожекторів. Соліст в ясно-блакитному фраці співав на англо-американському жаргоні про паризькі дива. Потім рояль засунули в кущі, а дівчата, наче птахи, пурхнули вниз.

— Зовсім як в Арденнському лісі!— захоплено вигукнула Міллі.

Дуеньї поруч не було — вона зникла після першого ж бокала шампанського.

— Не думаю, щоб в Арденнському лісі росли пальми або скакали танцюристки.

— Ти все сприймаєш буквально, татку.

— Ви любите Шекспіра?— спитав у Міллі доктор Гассельбахер.

— Не люблю,— відказала вона,— занадто вже він поетичний. Як це там у нього?.. Входить посланець: «Праворуч кинувся з військами герцог мій. Тепер ми з радістю йдемо за ним на бій».

— Хіба ж це Шекспір?

— Скидається на Шекспіра.

— Міллі, не кажи дурниць.

— Здається, Арденнський ліс — це теж у Шекспіра? — не вгавав доктор Гассельбахер.

— Так, але я читаю «Шекспіра для дітей» Лема. Він повикидав усіх посланців, другорядних герцогів і всю поезію.

— Ви вивчаєте Лема в школі?

— Та ні, я знайшла його в татка.

— Ви читаєте такого Шекспіра, містере Уормолд? — здивувався доктор Гассельбахер.

— Ні, що ви! Я купив його для Міллі.

— Чому ж ти так розлютився, коли я його взяла?

— Я н-не розлютився... Просто я не люблю, коли ти риєшся в моїх речах... в речах, які тебе не стосуються.

— Ти так кажеш, наче я шпигунка яка.

— Донечко, не будемо сперечатися в такий день. Ти зовсім не приділяєш уваги докторові Гассельбахеру.

— Чому ви мовчите, докторе? — спитала Міллі, наливши собі ще бокал шампанського.

— Дасте мені коли-небудь вашого Лема, Міллі. Мені теж важко читати справжнього Шекспіра.

Якийсь маленький чоловік у надто вузькому мундирі помахав їм рукою.

— Ви чимось стурбовані, докторе Гассельбахер?

— Чого б мені турбуватись у ваш день народження? От тільки шкода, що спливло стільки років.

— Хіба сімнадцять — це так багато?

— Для мене вони промайнули дуже швидко.

Чоловічок у вузькому мундирі підійшов і вклонився. Лице його було подзьобане віспою і нагадувало поїдені сіллю колони на набережній. Він приніс з собою стільця, що був лише трохи нижчий за нього самого.

— Це капітан Сегура, татку.

— Дозвольте підсісти?

Не чекаючи згоди Уормолда, він втиснувся між Міллі та доктором Гассельбахером.

— Дуже радий познайомитися з батьком Міллі.— Сегура був нахаба, але такий одвертий і настирливий, що ви ще не встигали на нього образитись, як він вас знову чимось обурював.— Познайомте мене з вашим приятелем, Міллі.

— Це доктор Гассельбахер.

Ігноруючи доктора Гассельбахера, Сегура налив Міллі вина. Потім підкликав офіціанта.

— Ще пляшку.

— Ми вже збираємося йти, капітане Сегура,— почав Уормолд.

— Дурниці. Ви мої гості. Зараз усього тільки перша година ночі.

Уормолд зачепив рукавом склянку. Вона розбилась, як і надія спокійно згаяти вечір.

— Гей, подайте новий бокал!

Повернувшись спиною до Гассельбахера й нахилившись до Міллі, Сегура почав наспівувати: «Троянду зірвав я в саду».

— Ви поводитеся гидко,— обурилась Міллі.

— Гидко? Щодо вас?

— Щодо нас усіх. Сьогодні татко святкує мій день народження — мені вже сімнадцять,— і ми його гості, а не ваші.

— Вам сьогодні сімнадцять! О, тоді ви всі — мої гості, і ніяких розмов! Я запрошу до столу танцюристок.

— Не треба нам ваших танцюристок,— відрізала Міллі.

— Я впав у неласку?

— Так.

— А,— задоволено всміхнувся він,— це тому, що я сьогодні не підвіз вас із школи. Але ж, Міллі, я мушу інколи займатись і справами поліції. Офіціант, накажіть оркестрові, хай заграє марш «З днем народження».

— Не смійте! — вигукнула Міллі.— Як ви можете бути такий... такий вульгарний!

— Я? Вульгарний?— весело зареготав капітан Сегура.— Яка вона пустунка! — звернувся він до Уормолда.— Я теж люблю жартувати. Тому нам удвох завжди весело.

— Вона якось казала, що у вас є портсигар з людської шкіри.

— О, вона завжди дражнить мене цим. А я їй кажу, що з її шкіри вийшов би ще кращий...

Доктор Гассельбахер раптом підвівся.

— Піду погляну, як грають у рулетку,— сказав він.

— Я не сподобався йому? — здивувався капітан Сегура.— Може, він ваш старий поклонник, Міллі? Дуже старий поклонник. Хе-хе-хе!..

— Він наш давній друг,— пояснив Уормолд.

— Ну, ми-то з вами знаємо, містере Уормолд, що дружби між чоловіком і жінкою не буває.

— Міллі ще не жінка.

— Ви говорите як батько, містере Уормолд. Жоден батько не знає своєї доньки.

Уормолд кинув погляд на пляшку з шампанським, потім на голову капітана Сегури. Йому так і кортіло зіткнути ці два предмети. Молода жінка, що сиділа за сусіднім столом, позаду капітана Сегури, схвально кивнула йому головою. Він узявся за пляшку, і вона знову кивнула. Уормолд подумав, що вона, мабуть, така ж розумна, як і гарна, коли так вгадує його думки. Він навіть позаздрив її супутникам — двом голландським льотчикам і стюардесі.

— Ходімо танцювати, Міллі,— сказав капітан Сегура,— удайте, що ви мені простили.

— Я не хочу танцювати.

— Клянуся, що завтра чекатиму на вас біля монастирської брами.

Уормолд зробив відчайдушний жест, наче хотів сказати: «Я більше не витримаю. Допоможіть!» Молода жінка замислилась: йому здавалося, що вона зважує становище, перше ніж прийняти остаточне рішення, яке вимагатиме активних дій. Потім пустила з сифона трохи содової води в свою склянку з віскі.

— Ходімо, Міллі. Не треба псувати мені свято.

— Це не ваше свято, а батькове.

— Ну, чого ви сердитесь? Невже не можете зрозуміти, що іноді робота буває для мене важливішою навіть за мою маленьку Міллі?

Молода жінка за спиною капітана Сегури повернула сифон у напрямку його голови.

— Не треба,— вихопилося в Уормолда,— не треба!

Носик сифона був націлений просто на шию капітана Сегури. Рука жінки лежала на важелі. Уормолдові стало прикро, що така гарна жінка дивиться на нього з неприхованою зневагою. Він кивнув:

— Гаразд. Давайте.

І жінка натиснула на важіль. Содова вода вдарила капітанові Сегурі в потилицю і з шипінням потекла за комір. Звідкись із-за столиків почулося «браво» доктора Гассельбахера.