Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Топсі, не смій брехати! Ти її, безсовісна, вкрала!
— Та ви що, міс, я цю стрічку щойно побачила!
— Топсі, — сказала міс Афелія строго, — хіба ти не знаєш, що брехня — це гріх?
— Я ніколи не брешу, міс Феллі! — гордо заперечила Топсі. — Я кажу вам чисту правду.
— Дивись мені, Топсі, ти напрошуєшся на порцію різок!
— Бийте мене хоч з ранку до вечора, я все одно нічого іншого сказати не зможу! — І дівчинка зарюмсала. — Бачити не бачила я вашої стрічки. Звідки мені знати, як вона потрапила до мене у рукав? Міс Феллі, мабуть, ви її на ліжку забули, вона заплуталася між постіллю, а звідти…
Міс Афелію настільки обурила ця нахабна брехня, що вона схопила Топсі за плечі й почала трусити, як грушу.
З другого рукава випали рукавиці.
— Ага! — переможно вигукнула міс Афелія. — Будеш і далі відбріхуватися?
Топсі мусила зізналася, що рукавиці поцупила таки вона, але крадіжку стрічки вперто не визнавала.
— Послухай, дитино, — запропонувала міс Афелія Топсі, — якщо ти у всьому зізнаєшся, тебе не битимуть.
Ясна річ, Топсі зізналася в обох крадіжках і запевнила свою господиню, що вона щиро кається.
— Ну гаразд! Тепер скажи: ти, мабуть, ще щось украла? Адже вчора я дозволила тобі гуляти по всьому дому. Признавайся: так чи ні? Не бійся, я тебе не буду бити.
— Ох, міс Феллі! Я украла у міс Єви червоні коралі, її улюблені!
— Яка погана дівчинка! Що ще?
— Ще Розині сережки, оті червоні.
— Негайно принеси усе сюди!
— Ох, міс Феллі, я не можу…
— Що тобі заважає? — аж затрусилася від гніву міс Афелія.
— Я їх спалила.
— Спалила? Ти знову брешеш! Негайно принеси їх сюди, або тебе буде покарано!
Топсі плакала, стогнала і божилася, що не може принести ні сережок, ні коралів.
— Спалила я їх, спалила! — запевняла вона.
— Навіщо ж ти це зробила? — запитала міс Афелія.
— Я погана, дуже погана! Просто не можу стриматися…
Цієї миті до кімнати забігла Єва. На шиї у неї було червоне коралове намисто.
— Єво! Де ти взяла коралі? — здивовано вигукнула міс Афелія.
— Як «де»? Я в них з учорашнього дня ходжу, уявляєте, забула зняти на ніч, так і спала в них, а помітила тільки зранку.
Все це збило з пантелику міс Афелію, а ще більше заплутало те, що, як на замовлення, до кімнати увійшла Роза, несучи на голові повний кошик випрасуваної білизни і погойдуючи червоними сережками.
— Я просто не знаю, що робити з цією нестерпною дитиною! — у відчаї вигукнула міс Афелія. — Топсі, навіщо ти постійно брешеш?!
— Ви ж мені сказали, щоб я зізнавалася, я мені більше не було в чому! — пояснила Топсі, потираючи кулачком очі.
— Я ж не мала на увазі, щоб ти на себе наговорювала! — крикнула міс Афелія. — Це та ж сама брехня!
— Оце так! Невже брехня, міс? — здивувалася Топсі.
— Від такої, як вона, вам доведеться довгенько правди чекати. Якби я була її господинею, побила б так, що живого місця на ній не лишилося б!
— Ану припини, Розо! — прикрикнула Єва, яка іноді вміла говорити командним тоном. — Замовкни, я не хочу такого навіть чути!
— Міс Єво, ви така добра, що навіть не знаєте, як правильно поводитися з неграми! Бити їх треба, і не слухати, чи дихають…
— Розо, не смій більше ніколи так говорити! — вигукнула Єва, розпашіла від хвилювання.
Роза постаралася покращити своє становище.
— Одразу видно, що у міс Єви в жилах тече батьківська кров. Ніби не її чую, а містера Сен-Клера, — сказала вона й пішла геть, від гріха подалі.
Єва не зводила з Топсі очей.
Одна навпроти одної стояли дві дитини — представниці двох полярних прошарків суспільства. Благородна блондинка із одухотвореним поглядом синіх очей і абсолютна її протилежність — чорнушка, хитра розумака і холопська пройда. Вони належали до різних рас. Єва — до англосаксонської, з віковою культурою, звиклої панувати й наказувати, славної своїм високим фізичним і моральним рівнем. Топсі — до африканської, яка знала лише вікове гноблення, покірність, каторжну працю і пороки.
Мабуть, саме про це, але по-своєму, по-дитячому, думала Єва на інстинктивному рівні розуміння прірви, яка пролягла між ними. Благородну душу цієї янгольської дівчинки непокоїли якісь неясні пориви, які передати словами вона не могла. Коли міс Афелія почала докоряти «цьому капосному дівчиську», Єва знітилася і все ж лагідно заговорила до злочинниці:
— Топсі, бідолашечко! Нащо ти крадеш? Тепер у тебе буде все, що потрібно. Я і так подарую тобі будь-яку річ, лиш не кради більше!
Це були перші добрі, щирі слова, які Топсі почула за все своє свідоме життя. Лагідний Євин голос розчулив серце маленької дикунки, і у її круглих чорних оченятах зблиснули несміливі, непрохані сльозинки. Але вона швидко їх перемогла і, фиркнувши, усміхнулася на весь рот. Та це й зрозуміло: вухо, яке звикло тільки до лайки і докорів, не одразу здатне повірити саме собі, коли чує ласку. Євині слова видалися Топсі незрозумілими й смішними. Вона їм не повірила.
Ну і що мала міс Афелія робити з Топсі? Наставниця опинилася у глухому куті. Її методи тут не спрацьовували. Вона вирішила виробити нову тактику виховання дівчинки. Щоб виграти час, посадила її у комору під замок, щиро вірячи, що це змусить Топсі схаменутися.
— Просто не знаю, що робити з цим дівчиськом, — зізналася вона Сен-Клерові. — Без різок із нею не впоратися!
— Я не проти. Бийте її, скільки вам завгодно.
— У кожному домі, де ростуть діти, мають бути різки, — розвивала тему міс Афелія. — Щось я не чула, щоб когось виховували без них.
— Правильно, — погодився Сен-Клер і попередив: — Тільки ваші покарання мають бути вельми жорстокішими, бо її ж били постійно: кочергою, лопатою, камінними щипцями… І ніщо її не змінило. Ваші різки їй будуть, мов пестощі рідної мами.
— Що ж тоді робити?
— Це дуже серйозна проблема, — відповів Сен-Клер. — І мені здається, що ви краще за будь-кого знаєте, як її розв’язати.
— Я навіть не знаю, з якого боку до неї підійти! Вперше бачу таке дитя.
— Ну, такі діти у нас не рідкість. А виростають із них такі ж дорослі… Ну, залишається тільки одне — бити їх і жити собі спокійно, поки вони не насміляться знову накапостити.
— Не уявляю собі… — сказала міс Афелія.
— І я теж. Чому трапляються випадки наджорстокого ставлення до рабів, про які в газетах інколи таки пишуть, — як-от, наприклад, історія Прю. Зазвичай це пояснюється
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.