Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось, помилуйтеся! — холодно кинула Джейн. — Мабуть, заслужила. Ох ми з нею і наплачемося. Очі б мої не бачили цієї малявки! Навіщо господар її купив?
Нарешті умивання було завершено. Топсі одягнули у нормальне плаття і коротко обстригли їй волосся. Міс Афелія задоволено сказала, що «тепер це чортеня хоч трішечки схоже на християнську дитину». А подумки вона вже планувала, як виховуватиме Топсі й наставлятиме її на шлях істинний. Сівши навпроти дівчинки, міс Афелія розпочала допит:
— Скільки тобі років, Топсі?
— Не знаю, міс, — відповіла чорнушка, зблиснувши зубами.
— Як це, не знаєш? Невже тобі ніхто цього не говорив? А хто була твоя мама?
— У мене матері не було, — відповіла дівчинка, все ще усміхаючись.
— Не було? Цього не може бути. У кожного є мати… Де ти народилася?
— Ніде, я взагалі не народжувалася, — Топсі вперто продовжувала на всі запитання відповідати заперечно.
Від такої поведінки будь-яка інша жінка впала б у депресію, але не міс Афелія. Вона, маючи міцні нерви, вроджену серйозність та здоровий глузд, не опустила рук і розпочала свій перший урок.
— Не можна так відповідати, дитино, — суворо сказала вона. — Я з тобою не жартую. Відповідай, де ти народилася і хто були твої батьки?
— Я ніде не народилася, — співала своєї пісеньки Топсі. — Матері не було, батька теж… Нікого не було.
Я жила у работорговця з іншими дітьми. А тітонька С’ю нами опікувалася.
Видно було, що дівчинка говорить щиро, а Джейн прояснила міс Афелії ситуацію:
— Хіба ви не знаєте, міс? Работорговці скуповують їх за гроші ще немовлятами, а коли вони підростають, перепродують на базарі.
— А довго ти жила у своїх попередніх господарів?
— Не знаю, міс.
— Ну рік чи більше?
— Не знаю, міс.
— Та що ви її розпитуєте, міс Феллі! Негренята ніколи нічого не знають, — сказала Джейн, — Ні котра година, ні який зараз рік, ні навіть скільки їм виповнилося.
— Топсі, а ти щось чула про Бога?
Дівчинка відповіла розгубленим мовчанням і посмішкою, яка допомагала їй у багатьох ситуаціях.
— Ти знаєш, хто тебе створив?
— Ніхто мене не творив, — фиркнувши, відповіла Топсі. Мабуть, слова міс Афелії видалися їй смішними, бо вона примружила очі й весело повторила: — Ніхто мене не творив. Я сама собі виросла.
Міс Афелія мудро вирішила відкласти розмову про Бога на потім, а тепер змінила тему на більш прагматичну:
— А шити ти умієш?
— Ні, міс.
— А що ж ти умієш? Що ти робила у своїх господарів?
— Носила воду, мила посуд, чистила ножі, прислуговувала гостям.
— А господарі твої були добрі?
— Та нічого, нормальні, — збрехала дівчинка, лукаво зиркнувши на міс Афелію.
Міс Афелія підвелася, бо не бачила змісту у продовженні цієї розмови. Сен-Клер стояв позаду неї, спершись на спинку крісла.
— Як ви вже зрозуміли, люба кузино, ґрунт незайманий, тож ви маєте, де розгулятися.
Усі погляди на життя міс Афелії і відповідні їм виховні методи були непорушні і перебували у повній залежності від звичаїв Нової Англії, щоправда, сторічної давності, і тепер вони збереглися лише у найвіддаленіших закутках, де досі не прокладено залізниць. Коротко їх можна висловити так: перш за все вбийте дітям у голови, що потрібно слухатися старших; примушуйте їх зазубрювати молитви, а також вчіть рукоділля та грамоти. Кожне брехливе слово карається різками. І хоча нові педагогічні віяння вважають такі методи виховання застарілими, навряд чи хтось заперечуватиме той факт, що наші бабусі виховували напрочуд порядних жінок і чоловіків, на відміну від теперешніх. Ось і міс Афелія, не знаючи інших методів, взялася за виховання довіреної їй язичниці за допомогою тих, якими «робили з неї людину» її батьки.
Було вирішено, що нова негритянка перебуватиме у повному розпорядженні міс Афелії, оскільки у кухні її прийняли непривітно. Міс Афелія обмежила сферу її діяльності своєю кімнатою. Досі вона сама застеляла своє ліжко, власноручно підмітала підлогу, категорично відмовляючись від послуг покоївки. А тепер вона пішла на таку жертву і віддала свою кімнату як навчальний посібник для Топсі. Проклятий той день! Якщо вам доводилося змінювати свої звички, які були вашою першою, а не другою натурою, якщо ви пережили що-небудь подібне, то зрозумієте розмах жертовності міс Афелії.
Наступного ранку вона привела дівчинку до своїх володінь і почала відкривати їй секрети абсолютно нових обов’язків.
І ось Топсі, вимита до блиску, без своїх улюблених кісок, у чистому платтячку і густо накрохмаленому фартушку стоїть перед міс Афелією, мов на похороні — з урочисто-печальним виразом обличчя і чемно вислуховує її настанови.
— Дивися, Топсі, зараз я навчу тебе застеляти постіль. Я люблю, щоб вона була постелена акуратно. Будь ласка, постарайся запам’ятати, як це робиться.
— Добре, міс, — сказала Топсі і, важко зітхнувши, втупила у міс Афелію скорботний погляд.
— Бачиш, оце рубець, оце лицьовий бік простирала, а це — виворітний. Запам’ятаєш?
— Запам’ятаю, міс, — сказала Топсі й знову зітхнула.
— Добре! Простирадло потрібно застеляти поверх валика для подушки — ось так, і обов’язково підгинати під матрац, але рівно, щоб ніде не було ані складочки. Дивися, як я роблю.
— Дивлюся, міс — відповіла Топсі, уважно спостерігаючи за кожним рухом своєї наставниці.
— А підодіяльник будеш стелити вузьким рубцем до ніг і також підіткнеш з цього кінця, — продовжувала міс Афелія. — Бачиш?
— Бачу, міс, — відповіла Топсі.
Міс Афелія, захоплена поясненням, не бачила, що відбувається у неї за спиною. А мала учениця у цей час стягнула зі столу пару рукавиць та атласну стрічку, непомітно запхала все це в рукав і смиренно склала ручки.
— Ну, Топсі, а тепер сама спробуй постелити, — сказала міс Афелія і зняла з ліжка усе, залишивши голий матрац, а тоді сіла у крісло.
Топсі з серйозним виглядом виконала усе, що від неї вимагалося — постелила простирадло, підодіяльник, розгладила усі складочки. Вона робила усе так зосереджено і проворно, що наставниця залишилася цілком задоволеною успіхами своєї учениці. І усе б нічого, та з рукава дівчинки зрадливо висунувся кінчик стрічки. Міс Афелія це помітила і напала на маленьку злодійку:
— Це що таке? Ах ти огидне дівчисько! Стрічку поцупила!
Міс Афелія витягнула стрічку з рукава, але Топсі, й оком не моргнувши, здивовано в неї втупилася.
— Та це ж ваша стрічка, міс! І як це
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.