Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ XX
Топсі
Якось вранці, коли міс Афелія, як звичайно, займалася господарськими справами на другому поверсі, Сен-Клер покликав її, стоячи біля сходів:
— Кузино, ходіть-но, будь ласка, униз. Я хочу дещо вам показати.
— Що саме? — запитала міс Афелія, спускаючись по сходах із шиттям у руках.
— Я дещо купив спеціально для вас. Ось, дивіться! — з цими словами Сен-Клер підштовхнув до міс Афелії дівчинку-негритянку восьми-дев’яти років.
Такі чорнушки рідко зустрічаються навіть серед негрів. Вона стояла, сумирно склавши руки на животі, а очима, які виблискували, як намистини на сонці, стріляла по всіх кутах, дивуючись чудесам, якими була обставлена вітальня її нового господаря. Вона від здивування аж рота відкрила і показала два рівні рядочки сліпучо-білих зубів. Усе її волосся було заплетене у безліч кісок, які стирчали на всі боки. Вираз обличчя у неї був серйозний і засмучений, але одразу було зрозуміло, що дівчинка — «не подарунок». Вона була вбрана у брудне порване плаття. Дитина дивно виглядала, міс Афелія виразила своє перше враження про неї так: «Справжнє чортеня».
— Огюстене! Навіщо ви її до мене привели? — запитала ця поважна леді, не приховуючи свого невдоволення та здивування.
— Як це? Виховуйте її, навчайте. Вона дуже потішна… Топсі! — Сен-Клер свиснув дівчинці, як песику. — Ану заспівай нам і потанцюй.
Очі-намистинки спалахнули веселими вогниками, і Топсі заспівала проникливим чистим голоском негритянську пісеньку, відбиваючи такт руками й ногами, пританцьовуючи і крутячись, плескаючи в долоньки, присідаючи, — все це в тому примхливому ритмі, яким славляться мелодії її народу. Та ось вона скочила, потім ще раз, видала заключний звук, такий же протяжний, як корабельний гудок, і завмерла на місці, склавши руки і всім своїм виглядом демонструючи смиренність, нещирість якої видавав лише її лукавий погляд.
Від здивування міс Афелія не змогла вимовити й слова.
Сен-Клер був дуже задоволений такою її розгубленістю. А дівчинці сказав:
— Топсі, це твоя нова господиня, міс Афелія. Слухайся її в усьому, будь чемною дівчинкою.
— Добре, господарю, — вимовила Топсі з так само напускною смиренністю і зблиснула веселими очима.
— Будь слухняною, Топсі, — продовжував Сен-Клер, — не пустуй.
— Добре, господарю, — повторила Топсі.
— Огюстене, що це за вигадки! — заговорила нарешті міс Афелія. — Ваш дім і без неї кишить цими бешкетниками. Від них просто нікуди подітися. Вранці вийдеш із кімнати — одне спить за дверима, інше дрімає на циновці, оглянешся — з-під стола стирчить ще чиясь чорна голова. Вони увесь час катаються по перилах, кривляються, скалять зуби, скачуть у кухні по підлозі… Навіщо ви привели ще одну?
— Повторюю: Топсі буде вашою вихованкою. Ви так багато говорите про те, як слід виховувати негрів, що я вирішив подарувати вам це дитя природи. Так у вас появиться шанс перевірити свою теорію на практиці. Наставляйте її на шлях істинний.
— Ні, ні, я і без того маю вдосталь клопотів!
— О, ви справжня християнка! Ви і вам подібні засновуєте благочинні організації, засилаєте нещасних місіонерів на все життя до дикунів, але не може бути й мови, щоб прийняти ось таку бідолашечку і опікуватися нею. Ні, на це ви не здатні! Адже всі вони брудні, гидкі, а ще з ними стільки мороки!
— Якщо чесно, то про це я якось не подумала, — сказала міс Афелія, одразу змінивши тон. — Перед нами екземпляр, гідний діяльності місіонера, — додала вона, вже лагідніше подивившись на дівчинку.
Сен-Клер знав, які струни душі міс Афелії треба зачепити, щоб вона погодилася, адже кузина ніколи не ухилялася від виконання своїх обов’язків.
— Добре! — сказала вона. — Хоча я досі не розумію, навіщо вам було потрібно купувати це дівчисько. У вас у домі стільки негренят, я могла би з таким самим успіхом займатися ними.
— Кузино, — сказав Сен-Клер, відводячи міс Афелію в бік, — вибачте мене за дурні балачки. Коли маєш за співрозмовницю таку співчутливу людину, як ви, вони тут зовсім недоречні. Послухайте, чому я її купив насправді. Ця дівчинка жила у двох п’яниць, хазяїв низькопробної корчми, повз яку я щодня проходжу. Вони її били, і мені надокучило слухати ці крики. Серце кров’ю обливається. Дівчинка цікава, здібна — варто узятися за її виховання. Ось я й вирішив, що це робота саме для вас. Нехай пройде вашу сувору школу. Побачимо, що з цього вийде. Я бездарний як вихователь, тому прошу узятися за неї вас.
— Зроблю усе, що зможу, — сказала міс Афелія і підійшла до своєї підопічної дуже обережно, ніби це був велетенський павук, який, однак, заслуговував доброго ставлення, хоча б тому, що й він був Божим створінням. — Вона страшенно брудна, до того ж напівгола! Дрантя якесь, а не одяг.
— Підіть із нею до слуг, нехай вони її як слід вимиють і перевдягнуть.
Міс Афелія повела Топсі у кухню.
— Містеру Сен-Клеру замало своїх негренят! — невдоволено пробуркотіла Діна, вкрай неприязно роздивляючись обновку маєтку. — Я не дозволю їй вештатися у мене під ногами!
— Фе! — поморщили носи Джейн та Роза. — Таку треба тримати на відстані. І навіщо ця чорнопика потрібна містеру Сен-Клеру?
— Ге й ви, сороки! Ану тихше там! — крикнула на них тітонька Ді, подумавши, що це камінь у її город. — Вважаєте себе білими, а насправді ви — ні риба, ні м’ясо. Як на мене, то краще або туди, або сюди.
Міс Афелія зрозуміла, що ніхто з присутніх на кухні нову мешканку дому не купатиме, тож заходилася робити це сама, попросивши допомоги у незадоволеної з цього приводу Джейн.
Ми не будемо детально описувати, як виглядала дівчинка. Виявляється, якщо за дитиною не слідкувати, вона може бути вкрай занехаяною. Важко описати словами, наскільки брудною була Топсі. Але міс Афелія була жінкою рішучою, із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.