Читати книгу - "Від півночі на південь, Даніїл Овечко"

— Та що за невдача сьогодні? Може, вирішимо питання у грі в кубики? — роздратовано запропонував чоловік, хоч розумів, що всі відмовляться.

— Ти нам зуби не замовляй! Чув я чутки, про твоє минуле! Хлопці, точно вам кажу, вони законники!

— Мабуть, інших варіантів немає... — з цими словами людина різко перевернула стіл на нападників, свічка впала до барної стійки, підпалила якийсь рушник, а вогонь вірно починав розповзатися до випивки. Бандити розійшлися в сторони, рятуючи свої життя, розподілившись по всій залі. Потім Венрум скочив на сусідній стіл, від туди штовхнув дерев'яний кухоль в обличчя найближчого бандита і посуда з глухим стукотом відлетіла до сусіднього ворога, зламавши ніс.

Далі людина, рятуючи свої ноги від лез ворожих ножів, стрибнула на наступний стіл, наступила на стілець, який перекинувся і як доміно перевернув разом із собою стіл, розчищаючи дорогу до сцени.

Там молодик застрибнув до ферарії, схопив її за руку і бігом повів до найближчого вікна. Зал був не повний, тому місця для маневрів було достатньо, та й сцена прилягала до тієї стіни, де знаходився вихід.

Біля дверей стояв суворий здоровань, він розминав руки перед боєм, але Венрум не збирався користуватися послугами дверей. Він схопив другий стілець і розбив їм вікно, не випускаючи його з рук, чоловік прикрываясь від летючого ножа та поквапив дівчину вилазити на вулицю.

Поки Вічі перелазила через вікно, Венрум уже встиг розбити меблі об одного гнома, ворогів становилося дедалі більше, із закуліс виліз і персонал. Також людина відволікала здорованя, кидаючи в нього пляшки та кружки, удари яких він здавалося і не відчуває, попутно ухиляючись від інших гострих предметів з боку бандитів.

Чадний дим заповнював приміщення, високому бугаю вже стало важко дихати, а бармен, який так і не зміг впоратися з вогнем, закликав усіх рятуватися. Того ж моменту вогонь уже обтягнув скляні пляшки з міцними напоями, і ті почали вибухати, зі свистом розносячи скляні уламки по всьому закладу. Не в силах чекати, Венрум підштовхнув дівчину у вікно, а потім і сам спритно вистрибнув, слідом за ферарією назовні. 

На вулиці він одразу впав у велику калюжу, намочивши собі всі штани, але часу не скарги не було. Венрум знову схопив Вічі за руку, і вони разом побігли до стайні.

— Стривай, що сталося? Я щось не так сказала? І взагалі, відпусти мене! — Вічі нарешті прийшла до тями. Холодна дощова вода остудила її голову.

— Ти краще помовчи, я тобі життя рятую! Та й собі також. — суворо відповів чоловік.

— Стій, то дай відповідь, ти ж Венрум?

— Так, так. І що з того?

— Ти ж підлий розбійник! Ти підставив мого батька! То навіщо допомагаєш мені? — дівчина хотіла вдарити бандита, але той легко ухильнувся від кулака.

— Я нікого не підставляв, принаймні фераріїв. Та й ти друга така за все моє життя!

Вони добігли до стайні, там було кілька закритих стійл, через ворота яких не було видно коней. — Вентусе! Вентусе! Я тут, йди сюди! Іди на мій голос, рідний! — почала кричати людина.

— Гей, що ти робиш? Коня крадеш? — дивувалася дівчина.

— Ага, свого. — з цими словами, ворота одного з стійбищ почали ломитися зсередини.

Кінське іржання, удар та брязкання металевого навісного замку. Фиркання. Повтор.

— Що там за кінь такий? — трохи злякавшись, спитала Вічі.

— Мій найкращий і вірний друг! — гордовито потерши носа, відповів розбійник. А потім, після чергового пробивного удару, приготувався до стрибка, попутно ставлячи питання. — Ну, то що там з твоїм батьком?

— Так, точно! Не смій тікати від мене, я прийшла здати тебе і звільнити свою родину від боргу! Ми прості рибалки, таких грошей, щоб сплатити штраф не зберемо ніколи! Ти підеш зі мною. — агресивно відповіла ферарія.

— Не піду.

— Підеш. — погрозливо надавила Вічі.

— Інакше, що? — але тут, з-за його спини, з тіні сутінків на людину, з кровожерним риком, накинулась димчаста рись. Але Венрум встиг відстрибнути убік, прокотившись усім тілом по свіжому, холодному, мокрому бруду.

— Інакше Ріша розшматує твої ноги і руки так, що за все життя не вилікуєшся. — відповіла ферарія.

— Хм. Значить, так Рук вважає? Він звинувачує мене? — Венрум повільно встав із землі на ноги. Злиплі грудки бруду сповзали по його нещодавно чистих рукавах, по штанинах вони з мерзотним хлюпом шмякалися прямо в калюжу, розбризкуючи при цьому частинки бруду по окрузі.

Але нарешті з воріт, із переможним іржанням, вистрибнув гордий силует вороного коня, з білими кінчиками на хвості та гриві.

Погрозливо тупаючи своїми копитами, кінь шукав господаря. Умикнув момент, Венрум застрибнув на коня, поставив його дибки і сказав.

— Якщо до завтрашнього вечора встигнеш мене наздогнати, розповім тобі, що сталося між мною та Руком, якщо це правда твій батько.

На півдні звідси, у пагорбах, є невеличка річечка. Чекатиму на тебе там. — після цих слів він пришпорив коня і вони миттю поскакали до головних воріт.

— Стій! — Вічі дістала свій тризуб і не цілячись метнула слабку сферу зі сплетених блискавок, але та, так і не наздогнавши втікача, просто розчинилася в повітрі. — Я наздожену тебе! — грізно гукнула дівчина, застрибнула на Рішу і наказала зловити людину.

Рись схвально гаркнула, поскакала слідами, спритно перестрибуючи кожного зустрічного. Людина вже стала розмитою точкою в очах, але дівчина не відступала, вона вірила у мисливські навички улюбленця. Вони ще якийсь час мчали слідом, проїхали кам'яний міст над широким каналом, зіштовхнувши пару городян у воду, а потім переслідуваний не зробив різкого повороту, він проїхав у браму з міста.

Феррарія сильно відставала, на позиціях варти вже була піднята тревога і вони почали блокувати прохід. 

Величезна грата, що утримується чотирма ланцюгами, стрімко опускалася, поспішаючи встромити свої ковані зуби в безпорадну землю.