Читати книгу - "Від півночі на південь, Даніїл Овечко"

Вічі наказувала Ріші бігти швидше, але вони навряд чи встигли б, навіть прослизнути просто під зубами воріт. Але тут дівчина побачила сам важільний механізм, який відповідає за рух перешкоди. Вона недовго прицілившись кинула свою зброю в ланцюг механізму і той зупинився, оскільки острог пройшов у ланки і міцно встромив у кам'яну кладку стіни. Ріша та Вічі проскочили з міста. Єдине про що шкодувала вершниця, то це про те, що зброю довелося залишити. Фамільна реліквія тепер у руках людей.

— Вона виконала свою місію - допомогти врятувати родину. Прощавай, Ловець штормів... — не озираючись, сказала дівчина. Вся її увага була зайнята пошуком ворога. 

Дощові краплі летіли у вічі, вітер продував до кісток, а рись уже знатно втомилася, помітно зменшивши темп. І незабаром, від безсилля тварина не змогла перестрибнути черговий чагарник і разом із наїзницею вони скотилися в яр. Сильно забившись, Вічі спробувала вибратися з нього, але слизька трава та водянистий бруд не давали й шансу на вихід.

— Рішо, нам... — коли вона обернулася, то побачила знесилену рись, вона ледве стояла на ногах, але вірно йшла за господинею. — Рішо... Що ж я роблю... Давай відпочинемо, нам треба перечекати цей дощ та й темно вже. Вибач! — нарешті, величезний тягар провини роздер захисну оболонку душі з гніву й обов'язку, від чого безліч почуттів одночасно захопили серце дівчини. Вона кинулася в обійми вихованця і той лагідно відповів на них, потираючись своєю щокою об голову господині.

— Рішо, треба перечекати ніч. Давай спорудимо тут укриття, як у наших снігових пустках. Кучугуру тут звичайно не зліпиш, давай щось спробуємо зробити з гілок хоч щось. — оглядаючи околиці, вони почали йти вздовж яру, шукаючи підходяще місце. 

Ось, дерево росте прямо зі струмка, що утворився від дощу, під ним і було вирішено розбивати табір.

Ріша скопала землю в стінці, створивши невелике заглиблення, всю землю Вічі розподілила так, щоб вода не протекала в їхнє укриття. Тепер стояло питання тепла. Вся деревина навколо була розмочена дощем, але на цей випадок у сідельних сумках Ріші, Вічі завжди тримала пару вуглинків, залишається вчасно підкидати паливо. З питанням розпалювання теж проблем не виникло. Вона вже багато часу провела з Ловцем штормів у руках, тому вже своїми руками Вічі відчувала потоки енергії. Якщо сильно сконцентруватися, можна вибити непогану іскру. Звичайно, перші кілька разів були провальні, але на восьму, невелику кульову блискавку таки вдалося сконцентрувати у своїх долонях та направити на меленькі корінчики та траву, так і з'явився вогонь, тепло та частка затишку.

— Нарешті можна зняти цей мокрий і вкрай незручний одяг! — Зраділа дівчина і поспішила зняти смокінг. Іншого одягу не було, тому довелося сушити те, що є, та залишившись ночувати лише в тому, в чому мати народила.