Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

– Це, як раз, помітно. – Посміхнулась дівчина, своєю дивною посмішкою, коли кутики губ опускаються донизу.

– В мені ти теж побачила якийсь вогник? Ти ж це не в прямому сенсі кажеш, про вогонь в людині, про те що знаєш скільки кому залишилось? Вибач та це схоже на якусь Кінговщину, якась дівчинка вогню, чи що там ще в його фантазії народилось.

– Та немає в мені нічого фантастичного. У Кінга, дівчина породжує вогонь, тобто здатна поглядом чи думкою підпалити щось, чи когось. Я ж нічого такого не можу. Я просто бачу полум’я кожної людини. Дехто палає всередину себе, інші назовні. Вогонь в кожного свій, та є й дещо загальне.

Катя з трудом підбираючи слова, бо не була готова, що, що розмова прийме такий поворот, розповіла що чоловіки горять руйнівним вогнем. Всі чоловіки мріють щось зруйнувати, і наддинамічний майже реактивний вогонь буяє, коли вони щось руйнують.

Сергій не стримався від такої не зовсім хвалебної характеристики виду, до якого він теж себе зараховував і заперечив:

– А як же будинки, і … та все навкруги створили саме чоловіки. Архітектори переважно це чоловіки, будівельники та що там казати, майже все що побудовано це зроблено руками та головами чоловіків. А ти кажеш тільки руйнувати! – Сергій на мить злякавсь, чи не зобидив Катю, і вже тихіше додав: – Мені знається це трохи не справедливо.

Та Катя і не думала ображатись.

– Щоб щось збудувати, треба щось зруйнувати. Для того, аби побудувати будинок треба випиляти гектари лісу, вирити котловани, забруднити стічні води, а потім лиш почати щось будувати. Але я навіть не про це. Руйнують чоловіки з посмішками та швидко, бо це їм подобається, саме цього вимагає руйнівний вогонь, що живе всередині та прагне вирватись в пошуках чергової поживи. А от будують поволі, і через силу. Бо доводиться йти проти своєї сутності. От дивись яка промисловість найбільш розвинута?

– Військова, зрозуміло. Там же найбільше фінансування.

– А військові, це найперші руйнівники. Війська це середовище існування найяскравішого руйнівного вогню, де він може тамувати свій голод нескінченно. Так от, найкраще фінансування, найбільш просунуті винаходи маємо в самому руйнівному секторі.

Сергій відчув, що має щось сказати на захист чоловіків. Він навіть схопив потрібну думку за самий хвостик, та поки підтягував її, щоб не впустити запитав:

– Ну а жінки, який у жінок вогонь?

– Жінки горять тим вогнем, що обігріває оселю, на якому готується сімейна вечеря. Це той вогонь який вносить життя в пусті будинки побудовані чоловіками.

Сергій, нарешті міцно схопив думку, що прагнула вирватись:

– Так, а чоловіки, які сидять дома, тягнуть на собі господарство, виховують дітей. Тобто ті, які як ти кажеш, обігрівають оселю і готують сімейні вечері, в них що інший вогонь? Щось тут не сходиться? Вони ж нічого не руйнують.

Сергій був задоволений, що знайшов невідповідність у негативному міркуванні про чоловіків. Але Катя спокійно пояснила.

– Себе. Такі чоловіки руйнують себе. Вони ув’язнюють вогонь, щільно заварюють шви, намертво зачиняють дверцята в топці та потихеньку згоряють. Або, якщо прогоряє шов, чи дверцята нещільно прикрити, і вогонь виривається то згоряють швидко, намагаючись захопити все те, до чого не могли довго дотягтись.

– Ну знаєш, – Сергій не міг підібрати слів, щоб довести неправоту, але й погодитись теж не міг. – Це якось однобоко все. Світ не чорно-білий, в ньому є й інші кольори.

Катя похитала головою, чи то погоджуючись з Сергієм, чи зі своїми думками.

– А ще є такі люди, які тліють. В них вогню майже непомітно. Здається звичайна людина, здорова, все в неї добре, а вогонь в них ледь жевріє і люди по життю жевріють. Здавалось би живи, палай, а ні. Нема вітру який роздмухав би полум’я. Та інколи їм щастить, зустрічають такий вітерець. А бувають і зовсім улюбленці долі, це коли зустрічаються два жевріючих, і один одному роздмухують вогонь, надають кисень, розумієш про що я?

Сергій якого ще досі підігрівав дух суперечки хотів щось заперечити, та почувши інтонацію останніх слів, лиш сказав:

– Ну звісно, Катюша. Звісно розумію.