Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

* * *

— Саткесе, що означає твоє «ой!»?!

Саткес забарабанив по клавішах комп’ютера.

— Майстре, у районі вісімсот дев’ятнадцятого — вісімсот двадцять третього буїв був дуже потужний викид субпросторового часового континууму.

— Ділянка, де міг зникнути хлопчина, — пробурмотів Флоквел Обламо.

— Шість буїв! — вигукнув Мозя Тсе.

— П’ять, Мозю, п'ять… У тебе завжди було погано з арифметикою. — А потім звернувся до майстра: — Субпросторовий часовий континуум? Це означає, що його могло закинути куди завгодно й у будь-які часи? П’ять буїв — це п'ять планет! Само по собі багацько, а тут ще часовий фактор! І ви все це проґавили? І де зараз шукати Маняму? Як довго буї глючать?

Майстер кивнув, і Саткес знов забарабанив по клавішах:

— Добу… — захриплим голосом сказав він.

— Добу?.. Добу!!! Добу безліч голушкоїдів могли зникнути, загубитись у часі та підпросторі, а ви п'єте бадьорух, жерете м’ясо та веселитеся? — Мозя щосили гупнув кулаком по столу.

Саткес перелякано здригнувся, майстер же був напрочуд спокійний. За свій вік він і не такі скандали бачив. «Ну, порепетують, порепетують, вгомоняться та й підуть собі, — думав він, — ну, загубився пацан, знайдеться, куди він подінеться? Спробували б таким штатом три сотні променів обслуговувати! Розумники…» — але вигукнув зовсім не те, що думав:

— Системнику! Негайно до мене!

Мозя все ще кипів гнівом навіть на порозі управління.

— Добу! Флоквел, розумієш? Добу вони нічого не робили! Добу на промені відбувалося невідь-що… Я дивуюся, чому надійшла лише одна заява про зникнення!

— Алло! — Флоквел, слухаючи Мозю, про справу не забув: витяг комунікатор і набрав потрібний номер. — Ало! Є… Доповідаю: в управлінні переміщень протягом доби було втрачено контроль над променем а-зет на ділянці у п’ять буїв: від вісімсот дев’ятнадцятого до вісімсот двадцять третього. Там був потужний викид субпросторового часового континууму. Так… саме так… Куди завгодно й у будь-які часи. Нічого не робили! Бадьорух пили!!! Обов'язково напишу! Гнати їх потрібно втришия! Робітнички! Так… Оформлюйте відрядження — і ми з Мозею, не гаючись… Гроші на відрядження? Потім отримаємо… Це не смертельно… Та й де їх там витрачати? Дайте команду у зброярню, щоб видали зброю без затримки. Дякую…

Розділ 4. Буй вісімсот дев'ятнадцять

Петько, зрідка позираючи на сонце, продирався крізь густі хащі високої соковитої трави. Над лугом стояв такий свіжий і насичений запах, що паморочилось у голові. Сонце вже почало припікати, пахощі ставали дедалі міцнішими. Нарешті дмухнув вітерець — і дихати стало легше. Ще трохи — і він вийшов на берег річки. «Цікаво, — подумав Петько, — що ж це за річка? Точно не Дніпро, той набагато ширший. А які річки є ще у Києві? Може, Десна? Ні… Десна по Києву не протікає, а камінь же у Києві лежить! Цікаво…»

Він вийшов на берег, готовий будь-якої миті сховатись у високій траві. Біля самого табору Петько пригнувся, а тоді взагалі ліг на живіт і поповз на невеличкий пагорб. Його заїдала цікавість: хто ж це там? Які вони, люди з минулого? Як живуть? Про що думають? До вершини пагорба лишилося зовсім небагато, всього пару метрів… Ось… Ось зараз він їх побачить! Побачить те, що нікому з тих, хто зараз живе на Землі, бачити не доводилося, він побачить своїх пра-пра-пра-пра-пра-пращурів! У Петька навіть руки затремтіли від нетерплячки, і він ледь не випустив мобільник. Ну!!! Ось зараз!!! Ну, ось же вони!!!

* * *

Планета, на якій стояв вісімсот дев’ятнадцятий буй, була позначена в каталозі як Е2213, чи Хвіст із сузір’я Великої риби. Взагалі буї ставилися лише на тих планетах, де була придатна для життя атмосфера. Де такої атмосфери не було, ставилися спеціальні буї. На такі планети мали доступ лише дослідницькі команди. Тому вирушаючи у зоряне відрядження, Мозя та Флоквел узяли із собою лише трохи їжі, по фляжці води та зброю. Обладнання для дихання їм не було потрібне. Граваствіл, як і антиграви, працював на енергії гравітації, тому підзарядки не потребував. Проблеми з підзарядкою виникали лише у невагомості, але там битися не було з ким. Невеличкий, непоказний зовні пістолет насправді був дуже потужною зброєю. Граваствіл міг утворювати спрямовану силу тяжіння чи, навпаки, невагомості. Від дії цих протилежних сил ціль чи розчавлювалася надмірною силою тяжіння, чи навпаки, злітала, наче повітряна кулька, а приземлялася невідомо де, куди вітер занесе. Спецам дуже подобалася ця зброя за безвідмовність та надійність, а також за те, що вона була легка й у далеких подорожах не завдавала незручностей.

Мозя та Флоквел стояли поруч із буєм на бузковій траві. Світило висіло над самим небокраєм.

— Здається, вечір, — висловив здогадку Мозя, — а що у каталозі зазначено?

Флоквел дістав комунікатор, погмикав, поцокав нігтем по дисплею, скривив губи й похитав головою:

— Розумного життя на планеті немає. Два світила: фіолетове та жовте. Велика кількість усілякої живності, у тому числі й хижаків. Дотримуватися особливої обережності, без супроводу на екскурсії не соватися і таке інше… А ось тобі і представник місцевої фауни. Прошу знайомитися!

У блакитнуватому прозорому світлі майнула тінь. Обидва ледве встигли присісти, як над ними пронеслася величезна крилата тварюка. Дзьоб клацнув прямісінько над Мозиною головою.

— Ах ти ж! — Флоквел обурився, вихопив граваствіл і прицілився. Крилате чудовисько зупинилось у повітрі та важко гепнулося на землю. Почувся глухий удар.

— О-го-го… — пробурмотів Мозя. — Щонайменше тонна…

— А може, і більше… Я її троячкою приклав.

«Троячка» — це триразове збільшення ваги. На зброї замиготів індикатор: запрацював пристрій, що поповнює витрачену енергію. Специ підійшли ближче. Чудовисько при падінні не загинуло, кліпало величезними очима та навіть намагалося загрозливо клацнути зубатим дзьобом.

— Но-но, — про всяк випадок відступив на крок Флоквел та пригрозив гравастволом, — дивися мені! Десяткою припечатаю — забудеш, як дихати!

— І де ж у цих вічних сутінках шукати Маняму?

— А знаєш, Мозю, мені чомусь здається: шукати хлопчика тут немає сенсу.

— Це чому ж?

— Ми тут навіть озирнутися не встигли…

Земля під ногами задвигтіла. Специ стрімголов кинулись убік. За мить на тому самому місці, де вони стояли, утворилася глибока вирва, з якої показалася величезна п'явка. Вона піднялася метри на три над землею й застигла, наче стовп.

— Воно ніби озирається навкруги… Стережися! — заволав Флоквел і щосили штовхнув Мозю у плече. Той покотився сторчма — і це врятувало йому життя. Наче батіг ляснув у повітрі — це п'явка промайнула якраз на тому самому місці, де хвилину тому стояв Мозя. Не поціливши, вона знову застигла на місці, наче кострубатий