Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

— Мар’яно, хвилинку, — покликала її Оксана Миколаївна після пари, коли більшість студентів уже зникли в коридорі. — Ти справилась блискуче з тим заняттям. Є в тебе... вміння вести за собою. Я подумала: чому б тобі не організувати гурток?

— Гурток? — перепитала Мар’яна, ставлячи зошит у рюкзак. — Але я ж ще студентка...

— Саме тому. Ти ближча до них, ніж я. Назвемо це “Хімія без паніки”. Добровільна участь. Хто хоче — приходить. Ти пояснюєш теми, яких вони не розуміють. Готуєш прості експерименти, якщо хочеш. І не хвилюйся, я все узгоджу з адміністрацією.

Весь вечір Мар’яна крутила в руках ручку, вдивляючись у чисту сторінку блокнота. Що пояснювати першим? Які реакції показати? Як говорити, щоб не виглядати... надто “розумною”?

— Що ти там креслиш? — зазирнула в кімнату Ліна. — Нову таблицю Менделєєва?

— Майже. Думаю, як відкрити гурток.

— Ого! А ти тихо сиділа, наче звичайна відмінниця, а виявилось — лідерка. Пиши “Електроліти і ти: як не розчинитися в житті”.

Мар’яна засміялася.

Наступного тижня на дошці в холі гуртожитку з’явився маленький кольоровий листок:

“Хімія без паніки”

хочеш зрозуміти, що таке буферні розчини, але боїшся запитати?

приходь у каб. 204, щоп’ятниці, 17:00

розповідає: Мар’яна, студентка-хімік, яка не укусить.

Першого дня прийшло п’ятеро. Серед них — одна першокурсниця з очима, повними тривоги, і... Назар.

— Що, теж боїшся запитати? — прошепотіла Мар’яна з усмішкою.

— Я прийшов на реакцію, — відповів він. — Соціальну. І хімічну.

Вона перевела подих і почала:

— Отже, кислотно-основна рівновага. Почнемо з простого...

І поки вона говорила, показувала, малювала на дошці, вона вперше відчула:

вона не просто навчається хімії. Вона — творить її світ для інших.