Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Кабінет 204 знову був заповнений. “Хімія без паніки” став майже ритуалом — щоп’ятниці студенти приходили не лише за знаннями, а й за атмосферою. Мар’яна перетворила формули на захопливу гру.

Але за межами кабінету — не всі були в захваті.

— Думає, зірка. Всі тільки й говорять: “Мар’яна сказала, Мар’яна показала”, — шепотілися дві дівчини у тіні коридору, спостерігаючи, як вона виходить із блокнотом під пахвою.

У п’ятницю все й почалося.

Перед початком гуртка їй на стіл поклали маленьку пляшечку з написом:

“Для енергії. Ти ж завжди втомлена.”

Мар’яна усміхнулась, подумавши, що це хтось із знайомих. Випила половину — і вже за годину її почало нудити. Спершу вона подумала, що це втому або недосип. Але до вечора вона вже не могла піднятися з ліжка в гуртожитку.

Лікарняна палата. Капельниця. Бліде світло. Лікарі кажуть: щось схоже на отруєння, поки що неясно, чим саме. Організм слабкий, але стабільний.

Три дні Мар’яна мовчала. Вона нікого не кликала, не писала, не відповідала на повідомлення. Вона лежала, дивлячись у стелю, і думала: “За що?”

Третього дня двері тихо відчинилися.

— Вибачте, а Мар’яна тут?.. — знайомий голос, хвилювання в кожному слові. Назар.

Вона підвела очі — і в них блиснула сльоза.

— Я… не знав. Чому ніхто не сказав?..

Він сів біля ліжка, взяв її руку, не питаючи дозволу.

— Хто це зробив? — тихо спитав.

Мар’яна ледь посміхнулася.

— Якщо дізнаєшся, скажи. Я теж хочу знати. Але… я повернуся. Я не дозволю, щоб це зупинило мене.

В її голосі було щось нове. Суміш болю і сили. І Назар побачив у ній не лише студентку, не просто “дівчину з хімічного гуртка”.

Він побачив справжню — тендітну й міцну водночас.