Читати книгу - "Фрілендські байки, Девін Росс"

-Хей мала, не хочеш прокататися?, -з пафосом і сміхом запитав я у Ніки.

-Ну ти й йолоп!, -крикнула на мене моя возлюблена.

-Так мила, сідай.

Нехотячи Ніка сіла на переднє пасажирське сидіння і я повіз нас до її дому, а Ніка налаштувала навігаитор щоб я знав куди їхати.

4. Ніка

Поки ми їхали до мого дому я думала, що я таке роблю.

Я покликала хлопця який до сих пір безмежно закоханий у мене і плюс ми одні у світі.

Ну чим я думала!?

-Прийхали, -витягнув мене з думок Росс своїм словом.

-А вже?, -з панікою відповіла я.

-Ніка, -з підозрою сказав Росс.

-Що?, -ще з більшою панікою відповіла я.

-З тобою усе добре?, запитав він з переживанням.

-Так. Просто я ще змирююсь з думкою, що усі люди зникли.

-Ну, а правду сказати мені хочеш?, -відповів мені він приблизившись до мене.

-Та я сказала!, -крикнула я йому.

-Я ж бачу, що це не так. Якщо не хочеш казати, то не кажи. Я ніхто щоб насильно витягувати з тебе правду.

Я хтіла б йому відповісти, але все ж промовчала і жестом показала йому йти за мною.

-Ніка, -окликнув мене Росс коли ми зайшли у під'їзд

-Що таке?

-В мене з'явилась теорія.

-І яка ж теорія?, -запитала я з непідробною цікавістю.

Але він не відповів, а просто спробував відкрити двері квартири. І вони відкрились!

-От і теорія. Це видно світ в якому доступно більше чим ми думаємо.

-І справді. Я теж про це подумала коли ти відкрив машину.

-Добре давай зайдемо до тебе і там вже будем думати.

-Так пішли, -відповіла я трохи почервонівши.

Ми зайшли і нас одразу зустрів мій кіт Амур.

-Уті путі, а що це за пухнастик!, -промовив Росс наче мала дитина.

-Це мій кіт Амур, -відповіла я милуючись тим яв Росс вже з ним грається.

-Добре давай за мною, -сказала йому я роззувшись.

Ми пішли у мою кімнату і присіли на ліжко.

-Ніка нам би обдумати нашу ситуацію, -сказав з серйозністю в голосі Росс.

-Вірно Россе. Виходить у нас є як мінімум ціе пусте місто з усіма відкритими дверимая, машин, квартир і магазини набиті їжею. Думаю нам цього надовго вистачить.

-Вірно, але я відчуваю. що тут щось далеко не так просто.

-Ну допустимо, але цю теорію особисто я запишу олівцем.

-Ну добре. Чим займемось?, -запитав з легкою усмішхою мій товариш по ситуації.

-Ну можемо якісь фільми подивитись, -відповіла я йому думаючи який вибрати.

-О, давай. А який будемо дивитись?

-Не знаю. Сама хтіла спитати.

-Давай тоді може Джона Уіка подивимось. Дивлячись на твою кімнату ,тобі подобаються бойовики.

-І справді. А ти спостережливий.

-Не тільки спостережливий, -промовив він натягнувши посмішку і поклавши руку мені на плече.

-Друже не переборщуй, -сказала я йому прибравши його руку.

Я включила фільм і розпакувавши рафаелку та відкривши колу почала його дивитись.

Амур теж присів біля нас і на другій третині фільму він впав з дивану і я підірвалась щоб його зловити.

Росс зробив те саме і ми опинились на підлозі оба тримаючи амура й знаходячись ДУЖЕ БЛИЗЬКО один біля одного.

Це лице... Таке прекрасне. І чому я раніше це не замічала?

Вірне ім'я звісно мої батьки дали цьому комочку щастя.

-Россе... Мені треба тобі дещо сказати.

5. Росс

В цей момент коли ми лежали тримаючи Амура я не контролюючи себе вже був готовий перестати чинити супротив своєму бажанню погладити її по голівці.

Але мене прирвав її голос.

-Россе... Мені треба тобі дещо сказати.

-Ну говори.

-Може давай встанемо?

-Так, -сказав я піднявшись і подавши їй руку.

-Дякую, -збентежено промолила вона.

-Ну. Кажи те. що хтіла, -почав підганяти її я з нетерпінням.

-Ну...

-Прошу скажи. тебе щось непокоїть? Тобі погано?, -запитав я підсівши ближче.

-Я кохаю тебе!, -промовила вона і тим самим ввела мене в шок на секунду.

-Так я відмовила тобі три місяці тому і я довго про це думала... Пробач! Пробач мне!, -сказала вона мені з сльозами на очах.

-Не вибачайся, -віповів їй я прижавши її до себе.

Вона у відповідь обійняла мене і ще сильніше заплакала.

-Я теж кохаю тебе Ніікусь і не треба плакати, -відповів їй я з радістю в душі.

-І ти готовий прийняти мене навіть коли я раніше відмовилась?, -здивовано запитала вона.

-Звісно. Ти просто відстоювала саму себе і мені немає на, що ображатись. Відмовити тобі - це відмовити собі у щасті.

Ніка від цього сильно збентежилась.

-Ну добре мила, давай продовжувати дивитись фільм.

-Так милий, -з задоволенням відповіла мені вона.

Додивившись фільм вже вечоріло.

-Нікіч не хочеш прогулятись?

-Звісно дорогий!

Поки ми гуляли під ліхтарями нічгоно міста, то вирішили зайти в магазин й узячи чогось попити.

-Россе!, -крикнула мені Ніка і я пішов до неї.

-Що таке?, -запитав я з переживанням.

-Ти ж набрав звідси купу усього. Чому ця полиця знову повна?

-От тобі на. 

-Нікусь нам би озброїтись про всяк випадок, а то у мене дуже дурні відчуття.

Ми узявши води одразу відправились до мисливського магазину.

-Що візьмеш мила?

-Поки не знаю дорогий.

-А я вже знаю. от ця пара ножів і мачете, -відповів я беручи до рук зброю.

-Це звісно не предмет з полиць мисливського магазину, але я беру це, -сказала Ніка задивляючись на пожежну сокиру в пожежному щитку.

Озброївшись ми повернулись до дому НІки і вже готувались до сну.

-Нікусь я напевно тут ляжу спати. Можна?

-А можеш лягти зі мною?

-Тобто?

-Якщо чесно мені страшно вже і я не хочу лежати одна. Будь-ласка ляж зі мною милий!

-Та я ,то й не проти, але ти ж не боїшся. що я щось зроблю?