Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Гарен атакував знову, цим разом намагаючись вибити клинок. Але Келен ухилився, використовуючи посох, щоб відштовхнути тренера. Він помітив, що Гарен укладається на силу, а не на хитрість. «Це мій шанс», — подумав Келен. Він зробив вигляд, що спотикається, змусивши Гарена кинутися вперед. У цей момент Келен різко розвернувся, підставив посох під ноги тренера й ударив клинком плазом по його плечу. Гарен упав на пісок, але швидко підвівся, сміючись.

— Непогано, хлопче! — прогримів він, потираючи плече. — Ти не маг, ти якийсь танцюрист із мечем! Магію хочеш покажеш?

Келен похитав голову, імітуючи задишку.
— Може, іншими разом. Я… втомився.

Гарен кивнув, явно задоволений.
— Ти пройшов. Ласкаво просимо до гільдії. Іди до Ліни, вона оформить.

Келенв повернувся клинок на стійку й пішов назад до зали, відчуваючи, як його кістки гудуть від адреналіну, який у нього здавалося, не могло бути. Він переміг, не використовуючи магію, покладаючись лише на навички, які зберіг із темного минулого. Але це був лише початок. Ларвія, гільдія, люди — усе це було новим випробуванням, і Келен знав, що кожен його крок має бути виваженим.
 

Келен підійшов до конторки, де Ліна знову занурилася в документи. Її перо гарячково шкрябало по пергаменту, але вона підняла очі, коли він зупинився перед нею. За ним ішов Гарен, його важкі кроки гуділи по дерев'яній підлозі. Келен заговорив першим, стараючись, щоб його голос прозвучав упевнено, хоч хрип усе ще пробивався:
— Я пройшов випробування.

Гарен гримнувою рукою по конторці, ледь не перекинувши чорнильницю.
— Пройшов, кажеш? Цей хлопець поклав мене на пісок, не використавши жодного заклинання! — Він усміхнувся, але в його очах блиснула цікавість. — На мечах мало хто проти мене вистоїть, а ти, Келене, ще й новачок. Що ти за один?

Ліна глянула на Гарена, потім на Келена, її брови злегка піднялися.
— Без магії? — перепитала вона. — А я думала, ти маг, судячи по мантії й посоху. Ну, що ж, вітаю. Ти в гільдії.

Вона дістала з-під конторки невеликий металевий жетон із вигравованим символом схрещених мічків — посвідчення початківця. Протягаючи його Келену, Ліна почала пояснювати, її голос ставив діловим:
— Це твоє посвідчення. Воно підтверджує, що ти член Гільдії Найманців, але поки що ти на бронзовому ранзі — початківець. Завдання бери на дошці біля входу. Бронзові завдання — найпростіші: охорона, знищення слабких монстрів, кур'єрські доручення. Гарантія гільдії покриває тільки ці завдання, тобто якщо клієнт не заплатить, ми тягнемося з ним. Срібні й золоті завдання — для вищих рангів, і там ти сам за себе. Питання?

Келен кивнув, обережно беручи жетон. Його пальці, приховані мантією, стиснули прохолодний метал.
— Я зрозумів. Де дошка із завданнями?

Ліна вказала на стіну біля дверей, де висів великий дерев'яний щит, обклеєний пергаментами.
— Там. Вибирай, що до душі, але зареєструй завдання в мене, щоб не було плутанини.

Келен підійшов до дошки, пробігаючи очима по оголошеннях. “Охорона каравану… Пошук зниклого кота… Знищення гоблінів у лісі…” Його погляд зупинився на останньому. Гобліни. У бібліотеці він читав про цих створінь — дрібних, хитрих, але не надто сильних. Вони нападали зграями, але для мага не мало бути проблемою. Келен відчув, що це його шанс побачити їх на власні очі й перевірити свої сили. Він зняв пергамент повернувся до Ліни.
— Я беру це. Знищення гоблінів.

Ліна швидко проглянула оголошення й кивнула.
— Ліс за другими воротами, неподалік від міста. Там гобліни розвелися, турбують торговців. Нагорода — п'ять срібняків за десяток убитих, плюс докази, наприклад, їхній вуха. — Вона записала щось у журналі й видала Келену папірець із печаткою. — Це виписка, що ти взяв завдання. Удачі.

Келен поправив мантію, перевірив, чи маска на місці, і вийшов із гільдії. Інші ворота, про які згадала Ліна, були на іншому кінці міста. Він ішов вулицями, стараючись не привернути увагу. Люди кидали на нього погляди — чарівна мантія й посох робили його схожим на чаклуна, але маска приховувала його справжню природу. У лісі, куди він прямував, ніхто не побачив його кісток, і це додавало впевненості.

Ліс за іншими воротами був густим, із низькими гілками, що чіплялися за мантію. Келен зупинився, відчуваючи, як повітря наповнене шерехами — гобліни було близько. Вінав згадування заклинання з книги чаклунства, яке ідеально підходило для такого результату. Піднявши посох, він промовив: “Полум’я Пекла” — “Ignis Infernus.” Повітря спалахнуло, і потік вогню вирвався з посоха, охоплюючи галявину, де ховалися гобліни. Їхні верески швидко затихли, коли півм'я перетворилося на попіл. Келен порахував: понад сорок тіл, точніше, того, що від них лишилося.

Він зібрав докази — вуха гоблінів, як і просила Ліна, — склавши їх у мішечок, який знайшов у мантії. Завдання вийшло легшим, ніж він очікував. Магія, яку він роками вивчав у бібліотеці, була потужною, а гобліни — слабкими. Келен повернувся до Ларвії, коли сонце ще не досягло зеніту. У гільдії Ліна, побачивши його, округлила очі.
— Уже? — вигукнула вона, беручи мішечок. — Не минуло й чотири години! скільки тут?

— Сорок два, — відповів Келен, стараючись, щоб голос звучав спокійно.

Ліна висипала вуха на стіл, швидко порахувала й привиснула.
— Сорок два? Сам? — Вона глянула на нього з переконанням, але перевірила докази й ківнула. — Гаразд, ти справді щось умієш. Ось твоя нагорода — двадцять один срібняк.

Келен узяв монети, відчуваючи їхню вагу в руці. Це було його перше зароблене багатство, і воно здалося цінним за золото зі скарбниці. У цей момент він розумів: гільдія — його золота жила. Завдання на знищення монстрів були простими для нього, а нагороди могли забезпечити все, що потрібно.

Наступний місяць Келен провів у шаленому ритмі. Від ранку до ночі він брав завдання — гобліни, вовки-мутанти, навіть кілька тролів, що ховалися в печерах. Його магія — вогняні заклинання, лози, сліпота — робила бої швидкими й ефективними. Він збирав докази, повертався за нагородами й брав нові завдання. Ліна перестала дивуватися його швидкості, але інші найманці почали шепотітися, називаючи його “Тихим Магом” через його мовчазність і дивну манеру триматися.