Читати книгу - "Вальс на прощання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Цікаво було б знати, як це пігменти впливають на людський характер, — недовірливо сказав Бертлеф.
— Та не в пігментах річ. Білявка несамохіть пристосовується до кольору свого волосся. Надто ж коли це перефарбована чорнявка. Вона хоче відповідати своїй барві, тож поводиться як тендітна істота, як фривольна лялечка, вимагає, щоб ставилися до неї галантно, ніжно, послужливо, щоб усім забезпечували, сама вона не здатна щось робити, зовні — вишукана, а в душі — брутальна. Якби темне волосся стало світовою модою, то легше було б жити. Це була б найліпша суспільна реформа.
— Отож цілком можливо, що й Ружена грає зі мною цю комедію, — устряв Кліма, намагаючись знайти у Шкретиних словах бодай якусь надію для себе.
— Ні. Я оглядав її вчора. Вона вагітна, — сказав лікар.
Бертлеф помітив, що сурмач аж посинів, і сказав:
— Пане лікарю, ви очолюєте комісію, що відповідає за аборти.
— Так, — відказав Шкрета. — Ми засідаємо цієї п’ятниці.
— Чудово, — сказав Бертлеф. — Не варто гаяти часу, бо нерви нашого друга можуть не втримати. Знаю, що в цій країні неохоче дають дозвіл на аборти.
— Дуже неохоче, — потвердив Шкрета. — Зі мною в цій комісії є ще дві жіночки, що представляють народну владу. Вони страшенно бридкі й ненавидять усіх жінок, які до нас звертаються. Знаєте, хто найдужчі жінконенависники? Жінки. Панове, жоден чоловік, навіть пан Кліма, якого вже дві жінки хотіли вчинити винуватцем їхньої вагітності, не ставиться з такою ненавистю до жінок, як самі жінки ставляться до представниць своєї статі. Чому, на вашу думку, вони так намагаються звабити нас? А щоб подражнити і принизити своїх сестер. Господь заронив у жіночі серця ненависть до інших жінок, бо хотів, щоб рід людський весь час множився.
— Я вибачаю вам ці міркування, — сказав Бертлеф, — бо хочу негайно повернутися до справи нашого друга. Усе ж таки ви голова тієї комісії, й ті кляті бабиська роблять усе, що ви скажете.
— Авжеж, я все вирішую, але мені не хочеться там працювати. Це діло і шеляга мені не приносить. Ось ви, маестро, скільки заробляєте, наприклад, за один концерт?
Кліма сказав, і та сума вразила Шкрету.
— Частенько я думаю собі, — сказав він, — що міг би заробити трохи грошенят музикою. Я добряче граю на барабані.
— Ви граєте на барабані? — виказуючи неабиякий інтерес, запитав Кліма.
— Авжеж, — відказав Шкрета. — У народному домі в нас є піаніно і барабан. Як випадає вільна часина, я граю на барабані.
— Чудово! — вигукнув сурмач, зрадівши, що може полестити лікареві.
— Але в мене немає з ким організувати справжній оркестр. Є тільки аптекар, він добре грає на піаніно. Якось ми намагалися щось зіграти… — він замовк і замислився. — Послухайте-но! Якщо Ружена прийде на комісію…
— Аби лиш вона туди прийшла!.. — болісно зітхнув Кліма.
Шкрета нетерпляче махнув рукою.
— Та прийде із задоволенням, туди всі приходять. Але комісія вимагає присутності батька, тож вам доведеться прийти туди разом з нею. А щоб ви не їхали сюди задля такої дрібниці, то можете прибути напередодні й ми увечері дамо концерт. Сурма, піаніно, барабан. Tresfaciunt orchestrum.[1] Як на афішах буде ваше ім’я, то аншлаг забезпечено. Що скажете?
Кліма завжди дуже ретельно ставився до техніки своїх концертів, і ще днів зо два тому ця лікарева пропозиція видалася б йому безглуздою. Та зараз його цікавили тільки нутрощі тієї медсестри, тому на лікареве запитання він відповів з чемним ентузіазмом:
— Це було б чудово!
— Справді? Ви згодні?
— Атож.
— А що ви скажете про це? — запитав Шкрета в Бертлефа.
— Пречудова ідея. Не знаю тільки, як ви підготуєтеся за Два дні.
Замість відповіді Шкрета підвівся й попрямував до телефону. Набрав номер, та ніхто не взяв слухавку.
— Найважливіше — це негайно замовити афіші. На жаль, секретарка пішла снідати, — сказав він. — Залу ми знайдемо завиграшки. Товариство народної просвіти має організувати там антиалкогольний захід, і мій колега читатиме лекцію. Він радий буде сказати, що занедужав, і поступитися мені приміщенням. Але, звісно, треба, щоб ви приїхали у четвер увечері — маємо порепетирувати втрьох. Чи, може, не треба?
— Ні, ні, — похопився Кліма. — Це необхідно. Треба заздалегідь підготуватися.
— Я теж так гадаю, — сказав Шкрета. — Виконаємо найпопулярніший репертуар. Я чудово барабаню Saint Louis’ Blues і When The Saints Go Marching In. Та й кілька сольних номерів у мене буде, цікаво, що ви про них скажете. А сьогодні пополудні маєте якісь плани? Може, спробуємо пограти?
— Як на лихо, сьогодні пополудні доведеться вмовляти Ружену зробити аборт.
Шкрета нетерпляче відмахнувся.
— Забудьте! Погодиться вона й без умовлянь.
— Ох, пане лікарю, — благально мовив Кліма, — тоді ліпше в четвер.
Устряв Бертлеф:
— Гадаю, вам ліпше і справді порепетирувати у четвер. Наш друг сьогодні навряд чи зможе зосередитися. Та й сурму свою він, бачу, не прихопив.
— А й правда! — погодився Шкрета.
І попровадив їх до ресторану навпроти. Вони вже переходили вулицю, аж їх наздогнала медсестра і почала умовляти лікаря повернутися до кабінету. Шкрета перепросив приятелів і слухняно пішов до своїх безплідних пацієнток.
7
З півроку тому Ружена покинула батьківський дім у сусідньому селищі й оселилася у маленькій кімнаті в будинку імені Карла Маркса. Вона сподівалася, що зазнає бозна-якої утіхи в тому помешканні, та незабаром зрозуміла, що користувалася тією кімнатою й своєю свободою не так успішно і різноманітно, як їй ото мріялося.
Повернувшись о третій годині пополудні з роботи, вона була прикро вражена, побачивши, що на дивані в її квартирці сидить батько і чекає на неї. Це був дуже недоречний візит, бо вона хотіла поприбирати, зачесатися і подумати, яку сукню вдягнути.
— Що ти тут робиш? — запитала роздратовано. Вона гнівалася на воротаря, що знав її батька і ладен був одімкнути йому кімнату за її відсутності.
— Та випала в мене вільна хвилька, — сказав батько. — У нас тут сьогодні навчання.
Її батько був членом добровільної народної дружини. Руженині колеги кепкували зі стариганів, які поважно походжали містом із пов’язками на рукавах, тож їй було соромно за батька.
— Нема тобі чого робити! — буркнула вона.
— Ти раділа б, що твій тато ніколи не сидів склавши руки, та й зараз без діла не сидить. Ми, пенсіонери, ще покажемо молодим, що ми
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вальс на прощання», після закриття браузера.