Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Вночі над селом щось пролетіло, сильно розмахуючи гігантськими крилами. На ранок місцеві взялись це обговорювати та роздумувати про те, що це могло бути, та чи не пов’язано це із потеплінням. У нас таких питань не виникало, адже як тільки ми почули ті звуки, то одразу подумки повернулись у дикий степ, де чули таке дуже часто. Та летюча істота, що колись вбила вештицю — я майже була готова гарантувати, що звук був один в один.

Втім ми швидко забули про те, що сталось, адже досі були загартовані ночами під час таких жахіть. Лише домовились вночі не покидати будинку і затуляти вікна, щоб не пропускали світло від пічки. 

Після того випадку із потеплінням, хмари ставали все густішими, а дощі все ряснішими. У нас навіть почала протікати стеля. 

— Може відро підставити? — запропонував Ігор дивлячись на мокру пляму, що ставала все більшою на підлозі. 

— Тільки натягни на нього зверху якусь ганчірку, щоб нас звук крапель не мучив, — сонно промовила Юрія. 

Я провела з ними вже чотири дні, і увесь цей час дощ діяв на нерви Юрії. Вона часто казала, що любила коли дощ йшов в Євіанні, але дощ у селі це зовсім не те що може бути у великому місті. Неможливо вийти із хати й залишитись чистою. А дорога, якою все ще їздили князівські воїни, майже перетворилась у щось на кшталт змілілої річки, де неможливо пройти не залишивши в багні взуття. 

— Хіба це буде помітно, якщо за вікном постійне йде дощ? — сказав Ігор.

— Буде! — нервовість Юрії все посилювалась, й іноді вона зганяла її на нас. 

— Юріє, ходімо дамо їсти коням, — запропонувала я їй та підморгнула, щоб та не подумала, що справа лише в конях.

— Г-р-р-р, — сердито прогарчала вона, але все ж взялась за накидку. 

Ми дійшли до хліва по дошках, що Ігор поклав туди днями. Але від мокрих ніг це ніяк не рятувало, лише від багна. Пропустивши Юрію першою, я оглянулась, і тільки після цього зайшла сама та зачинила двері. 

— Як ти почуваєшся? — запитала я. — Моя кров ще допомагає? 

— Так, допомагає, але... Я відчуваю незвично сильний сором через це, Діано, — вона схилила погляд донизу. — Чи дозволиш ти мені випити ще? Та, що ти дала мені, вже майже закінчилась. 

Я мовчки лягла на копицю сіна та оголила шию. Мені не шкода було поділитись кров’ю із тією, кого любила, а особливо якщо їй це потрібно для того, щоб залишатися собою.

— Пий скільки потрібно, люба подруго, — сказала їй використавши її ж манеру звернення.

Юрія деякий час стояла мовчки та про щось думала, але за якусь мить підійшла до мене. На її обличчі й справді було видно ознаки сорому, чого я раніше майже ніколи не бачила.

Ця дівчина не побачить чогось складного у тому, щоб пройтись голою серед вулиці наповненій людьми, чи у весь голос промовити щось хтиве та збочене. Але саме тепер її щоки почервоніли, а очі уникали мого погляду. Та врешті-решт вона сіла на мене зверху та нахилилась до шиї. Я відчула її гарячий подих на своїй шкірі, наче всередині неї вирувало неймовірно сильне полум’я, що насправді цілком могло бути правдою.

— Однаково вибач, що доводиться таке терпіти. Знаю, що це насправді боляче, — прошепотіла вона та вкусила мою шию.

Можна було б просто зробити надріз, можливо навіть на руці. Але така близькість подобалася мені. Чомусь саме коли я відчувала її гострі зуби та подих на своїй шкірі, то починала сприймати себе менш самотньою.

Вона зробила перший ковток і завмерла, а її пальці сильно стиснулись на мені. Страх почав занурюватись в неї настільки глибоко, що вона вже не контролювала своє дихання. Але коли я обійняла її та почала погладжувати по спині, то все прийшло до норми й вона продовжила. Ковток за ковтком, вона продовжувала пити мою чорну кров, а її тіло зовсім обм’якло та безсило лягло на мене. 

Вона втратила свідомість на кілька хвилин, а я увесь цей час продовжувала її гладити по спині. Я відчула як рана від укусу загоїлась, навіть швидше, ніж я сподівалась.

— Ахр-р-р-р, — протягнула вона через деякий час, після чого підняла голову та поглянула мені в очі. 

В її погляді я бачила страх та безумство, що майже опанували її. Схоже після того разу, коли мене проткнули мечем, моя кров стала куди сильнішою. Але, думаю, що вона досі контролювала себе, нехай це і давалось їй із великою складністю. 

— Як ти? — запитала я в неї. 

Але замість відповіді вона схопилась за голову та скривилась від болю. Її хитало зі сторони в сторону, а в її очах з’явилось фіолетове світло, що означало лише одне — вона використає магію. Але для чого саме вона хотіла її використати? Відповідь на це з’явилась як тільки в її очах почало виднітися не лише фіолетове світло, а і демонічне полум’я.

Саме в цей момент із її рук вирвалась магія, яку вона направила собі в голову, за яку досі трималась від болю. Я сама не зрозуміла своєї реакції, але спостерігала за всім цим зі спокійним обличчям, наче все і справді йшло за планом.

Юрія змусила себе знепритомніти магією, щоб уникнути болю. Мені це здалось єдиним правильним висновком.

Вона знепритомніла прямо на мені, і я не знайшла кращого рішення ніж притиснути її до себе та обійняти. Ми пролежали так близько години, під пильними поглядами двох коней, що із цікавістю за нами увесь цей час спостерігали.