Читати книгу - ""Бравлери проти Клешерів", Obabych"

 - Я б з радістю пішов з цього темного місця - не люблю я бути охоронцем, особливо коли охороняти доводиться невинних створінь. Та куди мені податись?! З моїм розміром я ніде не сховаюсь! - з розпачом розповів Залізняк.

 - Ха-ха! Мій милий залізний лицарю, ти навіть не уявляєш собі як я рада це чути. Якщо ти хочеш то я візьму тебе до свого війська. Ми боремося з Королем Варварів та Все Оком за те, щоб Клеш лишився незалежним! Такий потужний воїн як ти знадобиться нам!

  Трохи подумавши, залізний лицар погодився на пропозицію Сьюзі. Тепер лишалося організувати втечу бранців. Чергування Залізняка закінчувалося опівночі, тоді його повинні були змінити інші Пекки. Він знав про таємних хід, котрий вів за межі замку Короля Варварів. Засвітла тікати не було сенсу бо усюди були купи різних посіпак: воїни, гобліни, скелети постійно снували усюди.

   Була вже пізня ніч коли двері камери, де сидів Ріко повільно, з тихим скрипом відчинилися і він приєднався до компанії втікачів. Пекка повільно пробирався темним коридором, Сьюзі та Ріко тихесенько крокували за ним. Біля одного з факелів який висів на стіні залізний воїн зупинився і почав водити по стіні руками. Ще мить і суцільна стіна ледь тріснула і помалу почала віддалятися у глиб каміння.  Перед втікачами з’явилася печера. Тіма не розумів чи то була гра чи реальність, але він був настільки у захваті, що забув про усе інше.

  -Пішли - ступивши в отвір сказав Пекка.

  - Зачекайте хвилинку, дещо потрібно  -  Королева Лучниць стрімко зникла у темряві.

 - Що вона робить? Скоро прийде моя зміна! - почав нервувати залізяка.

 - Не переймайся, я їй довіряю, вона нас не підведе! - відповів Ріко.

  Хвилини минали немов століття і здавалося от-от з*явиться охорона і всіх схопить. У темряві почулося якесь шаркотіння. Пекка і Ріко напружилися, не знаючи до чого готуватися.

  - Та чого ви такі боягузи? - весело виринула із пітьми Сьюзі. За спиною в неї був арбалет та колчан зі стрілами, в руках вона несла... автомат Ріко.

- О, це моє! - зрадів Ріко - дякую!

- Потім віддячиш, зараз хутчіш. - Королева перша пірнула у печеру. За нею слідом Пекка та Ріко. Вдалося!

«З вогню та й у вогнище»

 Втікачі довго блукали темним лабіринтом аж допоки вийшли до потайного виходу. На дворі ледь сіріло і скоро мав бути схід сонця. Небо, несамовито швидко, затягнуло темними хмарами з яких почало рясно сипати блискавками. С*юзі відтягнула своїх напарників у сторону. Хмари так само швидко зникли за обрієм, як і з’явилися.  Королева пояснила, що то були не просто блискавки, а електричні дракони і що вони також на стороні ворога. Почекавши ще трохи поки спалахи у небі  повністю пропадуть утікачі обережно рушили далі.

   - Нам головне проскочити центральну вулицю - промовила до друзів Королева Лучниць - там дуже багато охоронців Короля та шпигунів.

  Віддаляючись від темних башт замку, вулиці поволі світлішали де не де з*являлися люди. Треба було якось змішатись з місцевим населенням і якщо Королева і Залізняк мали звичайний вигляд для Клешу то робота Рикошета лякались ще здалеку.

   Друзі вирішили – єдиний шанс пройти непоміченими – переодягтися. На щастя неподалік дерев’яної хатинки сохнули чиїсь випрані речі, темний колір був у нагоді - можна було прикинутись магом.

  Не хотілося красти речі, але питати у хазяїв дозволу було дуже ризиковано. Вирішили, що при першій нагоді віддячать і переодягнувшись пішли далі. Озираючись, чи немає раптом за ними погоні компанія вийшла до центральної площі Адену. Вона була схожа на площу Бравл Старзу: висока біла ратуша в центрі, навколо неї широка мостова з ринковими прилавками. Шум та гам базару не вщухав ні на мить: гобліни з великими мішками снували між рядами. Варвари поважно ходили, розглядаючи зброю та обладунки. Ріко з цікавістю розглядав клешерів: компанія рудокопів з шоломами на котрих горіли свічки перед дзеркальцями - шахтарі пояснила Сьюзі.

   - А он бачиш в стороні за дерев’яним загоном стоїть зграя ні то загорілих, ні то брудних воїнів зовні схожих на кабанів? Ми називаємо їх - наїзники на кабанах.

   Ріко стільки побачив починаючи з Бравл Старз, що вже нічому не дивувався.  Лише і встигав крутити головою, щоб роздивитися все уважно. Особливо йому сподобалися валькірії - жінки-воїни з величезними сокирами. Ріко не бачив їх у бою, але з їх грізного вигляду зробив висновок, що з ними краще товаришувати.

   Сьюзі пояснила, що їм потрібно перебратися на той бік площі. Охорони тут було вдосталь, тому потрібно було вести себе максимально непримітно. Вирішили, що Залізняк буде йти в стороні, а Ріко та Королева підуть під виглядом магів.

Неподалік стояла зграя варварів з капітаном. Вони пильно стежили за усім що відбувається навколо. Капітан зиркнув в сторону двох магів та недовірливо провів їх очима і знову байдуже відхилився,  одежа магів була дуже переконливою.

   Пройшовши майже усю площу, друзі сповнилися надією: "Ще трохи...". Ось він бажаний провулок. Як раптом...

   - Як ти насмілився?! - роздався владний, холодний голос.

   Королева лише зараз зрозуміла, яку вони скоїли помилку. То була відьма, наймогутніша з усіх прибічників ВсеОка. С*юзі повинна була помітити її одразу тепер втеча була під загрозою.

  - Що ти тут робиш один, де твій капітан? - прошипіла відьма до Залізняка. Той стояв, як укопаний, не знаючи, що відповісти. Навколо відьми з-під землі почали вишкрябуватись та вилазити білі скелети. Для С*юзі було очевидно, що з такою кількістю ворогів і думати про те, щоб відбити товариша – не було.