Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- То він ще живий?
- Живий, пане граф, і навіть непогано живе, хоча зараз багато хто живе так, ніби й не живе... такі вже часи... На вашому місці, я запросив би ще й старшого сержанта Годлевського, з синьої поліції[7].
- Навіщо?
- Впевненості в мене немає, але він, здається, з лісовими плутається, пане графе. У всякому разі, людина це порядна, вже кількох врятував.
- Гаразд, досить, саме стільки стільців тут і стоїть. Запрошу їх на шосту годину. Питання, чи всі прийдуть?
- Без побоювань, пане граф!
- Чому ви такі впевнені?
- Вибачте, але я знаю людей… Ніхто не відмовить, оскільки запрошення до вас – це честь, відзнака. Так що зібрати їх тут буде легко, зате трохи важче буде їх переконати, коли дізнаються, чого ви від них очікуєте.
- Я запрошу їх, не кажучи, чого від них чекаю. Вони знатимуть лише те, що я хочу говорити про заарештованих. І серед запрошених будуть... щонайменше двоє, які мене підтримають.
- Здогадуюсь, пане графе, що перший - це адвокат Кржижановський, адже це ваш колега з Легіонів[8]. А хто другий?
- Побачите ввечері.
Ювелір підвівся, ніби бажаючи встати.
- Вибачте, пане граф, не зрозумів... Я теж мушу прийти?
- Я вас запрошую.
- Я вже відмовився!
- Прошу вас передумати, пане Бартницький. Невже ви бажаєте відмовитись від такої відзнаки?
- Я не прийду, пане графе! На мене прошу не розраховувати!
- Пан Бартницький…
- Не може бути й мови! Не може бути й мови, пане граф! Я ж сказав, що не бажаю брати у всьому цьому участі!
- І це означає, що ви не хочете провести найвигіднішу справу за все своє життя валютчика, пане Бартницький! Хіба коли-небудь вам пропонували таку кількість настільки старовинних і цінних прикрас, причому за ціною, яку ви самі призначаєте? Та ще й без будь-якої торгівлі з боку продавця?
У Бартницького лоба покрили крапельки поту, які потікли по скронях.
- Пане граф, я завжди плачу хорошу ціну, адже я ж солідний купець, а не єврей якийсь!
- А я не дурень, тож не треба цих слів!
Обидва замовкли. Тарловський стримував нерви, Бартницький – ні; йому довелося стиснути пальці на колінах, щоб долоні перестали тремтіти.
- Чи можна попросити сигарету? – спитав він.
- У мене тут тільки легкі, але якщо треба, я покличу слугу.
- Нехай буде легка, пане графе, теж нікотин.
Він одразу ж подавився димом.
- І часто ви палите, пане Бартницький?
- Взагалі не палю. Це перша, більш як за десять років.
- Розумію. Не затягуйтеся дуже сильно, а краще взагалі не затягуйтеся. А коли вже заспокоїтеся, скажіть: ви хочете це взяти чи відмовляєтеся від угоди?
- Дуже хочу, пане графе, тільки мені не хочеться робитися учасником дискусії про те, кого із заручників…
Тарловський перервав його різким жестом і так само різкими словами:
- Тільки не будьте ідіотом! Купуючи ці прикраси та монети, ви вже візьмете у всьому цьому участь! Так, пане Бартницький! Я спеціально повідомив вам, чого вимагає Мюллер, щоб у вас була повна свідомість, у чому ви берете участь. І якби потім хтось питав - я підтверджу, що ви чудово знали, до якої угоди ви вступаєте. Не замислюсь ні на мить!
- Але, одна річ купити ці речі від вас, навіть знаючи, заради якої мети ви їх продаєте, а зовсім інша - бути членом цього трибуналу, який ви бажаєте зібрати сьогодні ввечері, пане граф!
Тарловський роздратовано глянув на нього, оскільки цей опір вважав, швидше, фарсом, доброю міною при поганій грі, ніж реакцією, викликаною страхом.
- Можете й не приходити. Прийдете ви чи ні – справа ваша. Але не приходячи - ви збільшуєте ймовірність втратити угоду, яка трапляється раз у житті.
Бартницький мовчав, не опонуючи, що посилило оптимізм графа і окрилило його риторику.
- Ви не тільки маєте сісти за цим столом серед моїх гостей, пане Бартницький, але ви маєте це зробити активно, дуже активно.
- Активно?
– Ще й як активно! Ви повинні рвати горло на користь обміну заарештованих, оскільки, якщо ця пропозиція не пройде, тобто, якщо за неї не проголосують, тоді вся справа піде собаці під хвіст, і мені вже не треба буде продавати родові коштовності за копійки!
- Але ж, пане графе, я ж...
- Добре подумайте, пане Бартницький, адже від цього залежатиме, чи буде в тій далекій мишачій норі, куди ви хочете перед кінцем війни забитися, ваша кишеня вдвічі товщою. Чекаю вас тут, о шостій вечора!
Бартницький ще раз спробував чинити опір:
- Ні, пане граф! Прошу на мене не чекати. Тобто, я можу прийти з готівкою, але не як учасник конференції, яку ви тут організовуєте. У ній я участі не братиму. Велика вигода - це справа велика, тільки життя - це штука, що варта більше, ніж будь-які гроші. І я не хочу ризикувати.
- Тоді ви віддаєте перевагу гніву капітана Мюллера?... - запитав граф, видаючи на світ аргумент, який використати не бажав, але завзятість Бартницького не давала йому іншого вибору.
- До чого тут гнів Мюллера? - побілілими губами спитав ювелір.
- Тому що гер капітан дуже розраховує на здобич, і коли я обговорював з ним подробиці, саме він рекомендував мені вас як банкіра, який за моє золото доставить мені необхідну американську готівку.
- Він назвав моє ім'я?
- Причому, правильно, пане Бартницький.
- Ну гаразд, і що з того? Адже я не ухиляюся від купівлі коштовностей.
- Але ви ухиляєтесь від запрошення на вечерю, не розуміючи, що моя пропозиція подвійна. Ви, фінансисти, називаєте це, здається, "пов'язаною трансакцією". Або ви прийдете сюди як банкір і співучасник зборів, що приймають вердикт, або можете взагалі не приходити. Якщо ви не прийдете, Мюллер дізнається, що через вас він втрачає здобич. І тоді він обов'язково віддячить вам.
– Це… це… – Бартницький ніяк не міг видавити із себе епітет.
Тарловський врятував його.
- Так, це шантаж. Тож - о сьомій вечора. До побачення, пане Бартницький.
Ювелір підвівся, зробив шанобливий уклін і попрямував до дверей, немов заводна іграшка. Його наздогнав голос господаря:
- І прошу не забути - тільки сотні та п'ятидесятки! Так, все візьміть із собою. Якщо все пройде добре, тоді я відразу ж віддам вам все, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ціна, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.