Читати книгу - "Фальшивомонетники"

— Я спробував би знайти, десь у природі, обмежене місце, всередині якого нічого нема. Один приклад допоможе тобі зрозуміти мою думку. Газети розповідали про одного робітника, якого вбило електричним струмом. Він припустився недбальства, з’єднуючи дроти. Напруга там була не дуже висока. Але його тіло, здається, було спітніле. Цю смерть приписують тому вологому шарові, який дозволив струмові огорнути його тіло. Якби його шкіра була сухішою, нещастя б не сталося. Але крапля за краплею, крапля за краплею... Ще одна крапля — і кінець.

— Я не зовсім тебе розумію, — сказав Олів’є...

— Я просто вибрав поганий приклад. Я завжди погано обираю свої приклади. Ось іще один. Було знайдено шлюпку з шістьма людьми, які зазнали кораблетрощі. Буря носила їх на хвилях моря протягом десяти днів. Троє померли. Двоє вижили. Третій був непритомний. Була надія повернути його до життя. Його організм досяг критичної межі виснаження.

— Тепер розумію, — сказав Олів’є. — Годиною раніше його могли б урятувати.

— Атож, годиною раніше, ти правильно сказав. Я намагаюся обчислити екстремальну мить. Ще можна... Ще можна... Уже не можна! Саме по цьому вузькому гребеню і прогулюється мій розум. Цю демаркаційну лінію між буттям і небуттям я намагаюся прокреслювати скрізь. Межа опору... візьмімо, наприклад ту, яку мій батько назвав би спокусою. Демон натягує мотузку твого життя до краю, прагнучи порвати її... Ще одне маленьке зусилля, і мотузка рветься — тебе проклято. Тепер ти мене зрозумів? На одне маленьке зусилля менше — і небуття. Бог не створив би світу. Нічого б не було... «Обличчя світу змінилося б», — сказав Паскаль. Але для мене не досить думати: «Якби ніс у Клеопатри був коротший». Я наполягаю. Я вимагаю: коротший... наскільки? Бо зрештою його можна було б укоротити на дуже-дуже трошки... Потроху, потроху... потім — різкий стрибок... Natura non fecit saltus[4] — яка нісенітниця! Я уявляю себе арабом, який перетинає пустелю й помирає від спраги. Я добуваюся, ти мене вже розумієш, до тієї точки свого маршруту, де одна крапля води могла б іще мене врятувати... або одна сльоза...

Його голос здушено урвався, набувши патетичного акценту, який здивував і стурбував Олів’є. Арман провадив лагідним, майже ніжним голосом:

— Ти пригадуєш: «Я пролив за тебе сльозу...»

Звичайно ж, Олів’є пам’ятав цю фразу Паскаля; він навіть запитав себе з якимсь бентежним подивом, чому його друг не процитував точно. Він не втримався й поправив:

— «Я пролив краплину сльози...»

Збудження Армана майже відразу вгамувалося. Він знизав плечима:

— Що ми можемо? Декому все дається легко... А ти розумієш, що означає завжди почувати себе «на межі»? Я ніколи не доберуся до своєї точки.

Він засміявся. Олів’є подумав, він сміється, щоб не заплакати. Він хотів би заговорити у свою чергу, сказати Арманові, як він зворушений його словами, якого болю завдає йому ця розпачлива іронія. Але година зустрічі з Пасаваном наближалася й примушувала його поквапитися. Він дістав годинника:

— Я мушу тебе покинути, — сказав він. — Ти сьогодні ввечері вільний?

— А яка різниця?

— Я хотів би запросити тебе в таверну «Пантеон». «Аргонавти» дають там банкет. Приходь туди, коли банкет уже закінчиться. Там буде чимало відомих людей, які, до того ж, будуть напідпитку. Бернар Профітандьє обіцяв мені прийти. Це може бути цікавим.

— Я не поголений, — похмуро відказав Арман. — А потім, що я маю робити серед тих знаменитостей? Але знаєш що? Запроси туди Сару, яка повернулася з Англії сьогодні вранці. Це її вельми розважило б, я переконаний. Хочеш, я запрошу її від твого імени? Бернар її приведе.

— Гаразд, старий, домовилися, — сказав Олів’є.

VIII

Отже, було домовлено, що Бернар та Едуар, після того як разом повечеряють, прийдуть забрати Сару десь близько десятої вечора. Вона з радістю прийняла запрошення Олів’є, яке передав їй Арман. Десь о пів на десяту вона пішла до своєї кімнати в супроводі матері. Щоб добутися до її кімнати, треба було перейти через кімнату батьків. Але ще одні двері, нібито забиті, сполучали кімнату Сари з кімнатою Армана, яка з протилежного боку виходила, як ми вже повідомляли на сходи чорного ходу.

Сара сказала матері, що лягає в постіль і попросила дати їй поспати. Але щойно залишилася сама, як сіла за свій туалетний столик, щоб підфарбувати собі губи та щоки. Туалетний столик затуляв забиті двері. Туалетний столик був не такий важкий, щоб Сара не могла безшумно його відсунути. Вона відчинила потаємні двері.

Сара не дуже хотіла зустрітися з братом, чиїх іронічних кпинів вона боялася. Щоправда, Арман завжди допомагав їй у її найзухваліших задумах; здавалося, він знаходив у цьому втіху, але якусь тимчасову й поблажливу, щоб потім осудити їх, і тим суворіше. Тож Сара іноді запитувала себе, а чи його поблажливе потурання не було такою собі грою іронічно настроєного цензора.

Кімната Армана була порожня. Сара сіла на низенький стілець і, в очікуванні, поринула в роздуми. З почуття якогось захисного протесту вона майже з відвертою зневагою ставилася до всіх домашніх чеснот. Родинний примус будив її енергію, дратував її бунтівничі інстинкти. Протягом свого перебування в Англії вона розпалила свою хоробрість до білого жару. За прикладом міс Абердин, молодої англійської пансіонерки, вона вирішила завоювати собі свободу, дозволити собі будь-які вияви непокори, будь-які відхилення від узвичаєних норм. Вона відчувала себе готовою кинути виклик будь-яким виявам зневаги і будь-яким звинуваченням. У своїх намаганнях сподобатися Олів’є вона вже зуміла подолати свою природжену скромність та внутрішньо притаманну їй сором’язливість. Досвід обох сестер багато чого її навчив; побожне смирення Рашелі вона сприймала як дурість; а в одруженні Лори бачила тільки бридку оборудку, що мала привести до цілковитого рабства. Освіта, яку вона одержала, та, яку вона сама собі дала, яку вона взяла, дуже мало приваблювала її до того, що вона називала подружньою відданістю. Вона абсолютно не бачила, в чому той, з ким вона могла б одружитися, міг би бути від неї вищим. Хіба не склала вона іспити, як і будь-який чоловік? Хіба не мала вона, на будь-яку тему, свої власні опінії, свої ідеї та переконання? Наприклад, щодо рівности статей. І їй навіть здавалося, що навіть у політиці, якби в цьому виникла потреба, жінка могла б виявити набагато більше здорового глузду, аніж чоловіки...

На сходах почулися кроки. Вона нашорошила вуха, потім тихенько відчинила двері.

Бернар і Сара