BooksUkraine.com » Сучасна проза » Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"

149
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 93
Перейти на сторінку:
безвинно мовила Едінбурзька. — Вони сказали: “Кедь, Юльчо, хтось над тобою буде збиткуватись, ти лем свисти у пищалку”.

— Я так і знав! — сплеснув руками Калошня. — 3 ким поведешся — од того й забеременієш!

Коротше, за словами герцогині Едінбурзької: “Коли весілля закінчилося, усіх дружок поклали спати у кухню… Я штось довго ся вертіла… вертіла… І раз лем виджу через вікно: лізе штось дуже лохматоє і страшноє. Остановилося коло мене. Я нараз хотіла запищати, айбо, думаю, дівок побуджу. А нечисть почала мене мацати… Я — шусть рукою, а в нього, най ся не приказує, хвостище, як ручище… Я так ся напудила, що зомліла. Коли прийшла до тямки, страшилище райбало вовсю. Но я, знамо, зчинилася, што сплю, нич не чую… бо не знала, які мислі у страшилища в голові. Думаю собі лем єдно: “Но райбай, так райбай, авбись яйця стратив.” І чинюся, што далі сплю…

— Но, а пищалка? Для чого тобі мамка пищалку давали?! — репетував барон.

— Но, та пак коли нечистий утік, я так уже запищала, що всі перепудилися, — сказала герцогиня.

— Могла ти вже, небого, не лем пищати, а й гузицею верещати, — плюнув барон Калошня, різко розвернувся і вилетів із корчми…

— Ви таке дурне чули, Пітю: з ким поведешся — од того й забеременієш? — звернулась до корчмаря Юльча. — Можна подумати, што в мене іншої жури немає, лем усе в пищалки свистіти…

І, грюкнувши пивною гальбою об прилавок, кулею і собі помчала за бароном Калошнею.

А я тим часом і далі лежав собі тихенько на столі у прибудові корчми. У цьому приміщенні, що слугувало інколи за столову для міського панства, пахло для мене якось дуже таємниче: і не відав, чи ніжно милуватися, а чи осточортіло плюватися. Тільки згодом я збагнув, що то так до нудоти плісняво пахла влада. Вона постійно крутилась по буфетах, закусочних і пахла іржавими оселедцями, папіросами “Біломорканал”, прілими пряниками, маринованою кількою і, конєшно, перегаром “Московської” чи… Доки я, спеленаний на столі, пригадував, чим ще пахла влада, прибіг найменший Жидик і сповістив нянька: телиться корова. Пітько, навіть не здогадуючись, що у прибудові на столі лежить новохрещений Данко, хутко замкнув корчму і дременув додому.

А бідна моя мамка стояли на воротах і заламували руки: куди поділися новоспечені кумове із хрещеником. Тут уже увірвався терпець і бабі Фіскарошці. Одяглася і попрошкувала до церкви. Але по дорозі йшла попри обійстя барона і уздріла, як Калошня рубає дрова.

— Ільку, качка би тебе копнула, а де наш малий лилик? — запитала перестрашено баба.

— Но та я пак відки знаю? — розвів руками барон. — Я їх із Юльчею лишив у корчмі.

— А што, наш малий вже п’є, найся не приказує? — перехрестилася Фіскарошка.

— Я тої ганьби не переживу! Я ся вдавлю авать утоплю! — раптом хряснув сокирою об дерево барон Калошня. — А ви, Марько цукрена, скоро біжіть і Юльчі межи ноги пищалку забийте!

Отетеріла баба, дивлячись, що барон не в’яже, не плете, хутко побігла до сестри Полані на прізвисько Вашінгтонка — матері Юльчі. Проте, за словами Вашінгтонки, її герцогиня “… уже вернулась думів доста давно. Наплакалася, як корова, і мінут заз двайчіть фешанула собою у Лавки глядати якусь нечисту силу…”

І тут уже спохватилися усі Данки. Лемент над Небесами стояв такий, якби із небес доправди падали татари на конях. Бідний барон Калошня, рятуючись від праведного гніву Данків, зо страху скочив у колодязь, схопився за ланцюг і висів на ньому, тремтячи, як гівно на мотузці. А жертву нечистої сили — герцогиню Едінбурзьку, коли б Данки схопили у ту мить, даю ніс на відріз, одразу втопили б у туалеті. І тут комусь спало на думку пошукати мене у корчмі. Проте культурно-освітній заклад виявився із колодицею на писку.

— Даю вам слово, я не крав вашого хлопчика! У мене своїх, як вошей, повно, — біг поперед юрби розлючених Данків корчмар Жидик, якого ледве знайшли під Ловачкою.

Коли відкрили корчму, я тихенько спав собі на столі. Збоку стояв величезний ящик, у якому ріс пишний олеандр. Крона екзотичного дерева, наче мамка, схилилася наді мною і усміхалася мені десятками квітів. Вони, наче рожеві ангелятка, зграйками сиділи на гілках і божественно пахли. Я міцно спав, спав і вдихав-пив ті запахи заморських квітів…

І мені снилась земля Єрусалимська…

Порепана і гаряча, як житній хліб, Єрусалимська земля…

Земля, по якій ходив Христос.

Земля, по якій ходив Христос, пахла квітами олеандрів… квітами, схожими на рожевих ангелят.

Забігаючи наперед, зізнаюся чесно: та обставина, що мене хрестили не тільки в церкві, а й у корчмі, зіграла у особистому житті фатальну роль. Ставши дорослим, я довгий-довгий час плутав корчму із рідним обійстям і ніяк не міг поділити між ними любов: вдома жив, а у корчму гроші носив. Не раз тут і ночував. Повірте, ніде у світі мені так солодко не спиться, як у корчмі на столі серед попільниць і пустих погарів. Очевидно, тому, що корчма — це світла частка мого дитинства, чи вірніше, громадська нанашка.*

А через тиждень після моїх хрестин у село на парадних конях і танках в’їхала совєтська власть. Зміна кожної історичної формації завжди залишала свої зарубки на пам’ять на Данківському родовому дереві. Не обійшлось без них і тепер: власть-освободительниця ледве не освободила шиї від мудрих голів баби Фіскарошки і діда Соломона.

Трагедія розігралася у перший день торжества нової влади!

…На світанку того дня до нас, наче шалений вітер, увірвався Юрко Крумпляник, на прізвисько криволабий Гебельс, і щосили заволав на порозі:

— Марішку вам зелену! Ви дрихнете, як старі кури, а руські вже у Сваляві.

І дійсно: з боку Сваляви горіло небо і досить лунко погримкувало. В цей час із-за Лавоцьких лісів почулось сердите муркотіння, а через хвильку яструбеням випорхнув невеликий літак. Шмигонувши над Небесі, пілот смачно вліпив по присілку кількома кулеметними чергами. Першою одразу розбив на друзки самогонний апарат і кілька величезних скляних бутлів у дворі барона Калошні. Пілот, певне, прийняв апаратуру за зенітну установку.

Другою чергою пілот продірявив будюгови, які вивісила вранці сушити в дворі герцогиня Едінбурзька. Невелика біда, тепер менше доведеться свистіти в пищалку. І, нарешті, над обійстям діда Наполійона літак скинув бомбу. Та влучила прямісінько у туалет. На щастя, у той час ніхто там не висиджував “добро” і обійшлось без жертв. Проте споруду вибухом підняло догори, розворотило, а все “багатство”, що покоїлось у туалеті, розкидало по двору і обляпало ним всю Наполійонову

1 ... 79 80 81 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"