Читати книгу - "Прірва для Езопа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Три тижні сплили як один день, бо саме пройшли дощі, ту халупку мало не змило, він боровся проти повені і навіть думати забув за ту жінку і фрески, і шампіньйони, а копію постанови він, сором признатись, використав зовсім не за призначенням, бо, по-перше, все одно не міг читати, а по-друге, вона гарно пішла на самокрутки, тож, він якраз закінчив вичерпувати воду із льоху і почимчикував до кар'єру помити забрьохані чоботи, як вона з'явилась удруге і востаннє, і, забачивши його на містках, що він сам і змайстрував колись, спхнула того бідолаху у воду, бо, як говорив батько усіх часів і народів: «Є людина — є проблема, нема людини — нема проблеми».
Єдине, чого ота дама не врахувала — у нашого сіромахи були добрячі легені. Вона покинула місце, де було виповнено акт правосуддя, трохи раніше, аніж годилося за приписом, бо поспішала на відкриття дитячого притулку чи оперного театру, ми вже й не знаємо чого саме. Одне слово, вона не дочекалася, доки труп винесе на поверхню, а пішла у справах, і тут на місточках нагодився дід на ймення Панас, що теж був у цих місцях прийдою, але жив тут так довго, що із його присутністю усі якось змирилися і постанов про примусове виселення уже давно не присилали.
Той дід узяв нашого маргінала до себе, навчив говорити, плести кошички, час від часу сміятись, а інколи навіть плекати соціальні контакти…
— Цікава казочка, — перервала мене Аліна, — тільки я її уже читала. Один графоман пересилав оту маячню упродовж кількох місяців за моєю колишньою адресою. Там було іще про двох жінок не дуже високого морального штибу, про замок і усілякі жахливі убивства.
— Але ж то все чистісінька правда!
— Ну, дивлячись з якого боку…
— З якого боку не поглянь, а хіба не ми з тобою замуровували Костантинопулоса до бетону?
— Було діло.
— Але ж перед тим хтось задушив його твоєю панчохою?
— Було діло.
— Скажи, то була вона?
— Може й так. Бачиш, у неї було дуже тяжке дитинство, ну і таке інше…
— Що значить «таке інше»?
— Добре, давай раз і назавжди розставимо усі крапки над «і». Із тим мерзотником вийшла страшенна халепа. Вірочка мені тоді про все розказала.
— Вона могла б і мені про те розказати.
— Котику, у тебе було своїх проблем по горло — блохи, лабільна психика… А як ти до нас прибився, ми думали, що ти, взагалі, — даун. Пробач, але ти поводився не зовсім адекватно. Уже одна ота історія з Мишачим деревом чого коштувала. Ха-ха.
— Ха-ха. Я не винуватий, що наш марселець говорив із таким жахливим південним акцентом. Але скажи мені, чому вона його вбила?
— Любчику, хочеш до кави вершків?
— Хочу.
— А іще келишок шампанського?
— Хочу.
Я пив каву і шампанське і облизував вершки з вус, а гарсони снували туди-сюди, гарні, немов хлопці із «Чіпендейлу», і, здавалось, підморгни Аліна оком, почали б отут-таки стриптиз.
До зали вичовгав сам володар ресторану, викапаний мсьє Ламборджіньяк, тільки що пахло від нього інакше. Це був ледь вловимий запах корівника і молодого часнику. І отой коктейль запахів ініціював у моїй підсвідомості низку призабутих епізодів, що їх бракувало, як кажуть хольцландці, отій «пуццле».
Свого часу Віра навчила мене любити статистику. Та царина математики допомагає нам перетворити хаос різнорідної інформації на вервечку закономірностей. Себто, ви годуєте математичну машину статистичними даними і отримуєте на виході відповіді на усі питання, навіть на такі, що попервах сформулювати не здужаєте.
У в'язниці мені до рук потрапляли час від часу статистичні звіти стосовно успіхів пенітенціарної машини у царині викриття злочинів і перевиховання злочинців (таким чином мій мучитель-наглядач думав мене подратувати, не підозрюючи, що за втіху він мені дарував), і це мене трохи відволікало від чорних думок, а особливо, як я не міг сконцентруватись на своєму романі, бо когось із приречених тягли до страти (нехай що там каже Аліна про демократичні засади цієї країни, але ж я сам чув передсмертні крики), або як мій наглядач фліртував із прибиральницею перед моєю камерою і сморід його вовняних кальсонів терзав мене чи не більше за крики нещасних. Тож, я займався обробкою кримінальної статистики.
Люди добрі, іще б кілька місяців отого слідства і я ущасливив вас універсальною моделлю злочину і його упередження Може, як я прийду трохи до тями і як Аліна не захоче видавати мій роман, я повернуся до тієї, загалом простої, адаптивної моделі.
Доки я облизував з вус вершки, а двійник Ламборджіньяка гопки скакав перед Аліною, зачарований запахом грошви, що випромінювали її черевики і сумочка, я пригадав одну із моїх невеличких розробок у царині в'язничної статистики, а саме стосовно психологічного портрету жінки-злочинця. І дивні речі довелось мені
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прірва для Езопа», після закриття браузера.