наче мертвий, і вже почала була по граді розходитися вістка про смерть святого. Через три дні явилася йому пресвята Владичиця наша Богородиця і сповістила причину хвороби його від отрути, таємно даної, і тих, що дали отруту, ненависників назвала, і, взявши з ручного обрусця три якісь зернятка, дала йому, кажучи: «З'їж їх і ніяк від того зла не постраждаєш». З'ївши-бо зерна ті, преподобний прийшов до тями й відчув себе цілого здоровим і, вставши, дякував Христу Богові і Пречистій Його Богоматері. Злісних же ворогів своїх не викрив ані не розповів нікому про них, але помолився до Бога, щоб не мав їм того за гріх. До святого ж великомученика Георгія весь час молився, аби скоро від єпископства звільнив його, як же обіцяв у видінні, коли з Палестини до Галатії повертатися не хотів. Не випадає замовчати й цього, що був встановлений в Анастасіополі податок: на трапезу архиєрейську протягом цілого року з маєтків церковних подавався — триста шістдесят п'ять золотих. З того податку преподобний Теодор лише чотирнадцять золотих на цілорічне своє трапезування витрачав, инше ж повертав святій Церкві. А ті инші подаяння, що приходили до нього звідкілясь, роздавав на милостиню. Хотів же конче покинути сан єпископський, спершу належну й довгу цілими днями творив до Бога молитву, щоб не було поставлено йому за гріх те його починання. І сповіщення від Бога про відпущення своє отримавши, зібрав весь клир свій і всіх громадян і сказав до них: «Знайте, брати, що ви мене насилу з монастиря витягли, ярмо єпископське прийняти примусили. І казав я вам тоді, що не годжуся, аби вами правити, але ви мене не послухали, свою волю вчинили. І ось одинадцятий рік, відколи засмучую вас і засмучений від вас. Прошу тому вас, пошукайте собі пастиря, який може вам догодити, я-бо відтепер не зможу вже бути вам єпископом, але, як поганий чернець, у монастир свій повертаюся, у ньому обіцяв всі дні життя мого працювати для Бога». Те сказавши, взяв архидиякона свого Йоана, який із монастиря його був, пішов до митрополита Анкирського архиєпископа Павла і просив його, щоб иншого єпископа замість нього подав Анастасіополю. І була велика суперечка між ними, митрополит-бо ніяк не хотів звільнити від єпископства Теодора блаженного, кажучи, що неможливо такого на сан той знайти мужа. Теодор же преподобний зовсім відмовлявся, кажучи, що тягар той вище міри і сили його. І треба було про те послати до Царгорода, до святішого патріярха Киріяка і до благочестивого царя Маврикія. Вони, Богом наставлені, написали до митрополита Анкирського, щоб не докучав угодникові Божому, який безмовствувати хоче, але щоб відпустив його, як же хоче. І так преподобний Теодор тягаря єпископства позбувся, невимовної сповнився радости, бачачи себе від бентеги і турбот багатьох вільним. І пішов у монастир свій, сів у келії, безмовствуючи і звичне йому в постницьких подвигах провадячи життя. Часто ж Божественні правив служби, приносячи безкровні жертви Богові. І сподоблявся цей угодник Божий у час літургісання зримо благодать Духа Святого бачити в подобі пресвітлої багряновидної плащаниці, яка зверху сходила на Святі Дари і покривала їх, про що одному зі співслужителів своїх, священоченцю Юліянові (єромонаху), мужеві духовному і добродійному, довгими просьбами переконаний, розповів. І коли те бачив, сповнювався невимовної веселости духовної, і лице його чесне якимось предивним світлом просвітлювалося і мінялося, і ті, що служили з ним, єреї і диякони бачили на лиці його божественне якесь сяйво, і вражені були. Трапилося якось і таке: місяця липня в 16-ий день, на святого мученика Антіоха пам'ять, у його храмі, коли святитель Божий Теодор відправляв Божественну Аітургію і надійшов час винесення Святих Дарів, підняв він, за звичаєм, дискос зі Святим Агнцем вгору і возгласив: «Святеє святим». Агнець божественний сам від себе на дискосі піднявся вище в повітря, невидимою рукою піднесений, і знову зійшов на дискос на місце своє. Таке чудо всіх, що оточили тоді божественну ту трапезу, жаху й подиву великого сповнило. А преподобний Теодор, потоки сліз з очей своїх проливаючи, разом же і невимовно радіючи, прославляв Христа Бога, який істинний у Пречистих своїх Таїнствах.
Благочестивий цар Маврикій і святіший патріярх Киріяк хотіли бачити преподобного Теодора, про якого багато чули, писали до нього, щоб прийшов до них у Царгород, молитов його і благословення їх сподобив. Преподобний же не міг не послухати їх, пішов, і прийняли всі його з великою честю. І пробув у Царгороді мало часу, але багато чуд силою Божою зробив: хлопця сліпого просвітлив, жінку розслаблену з ліжка на ноги поставив, багатьох біснуватих від катування диявольського звільнив, кровоточиву полікував молитвою, сина царського прокаженого, що втратив надію на лікарів, очистив і зцілив, неплідним у подружжі народження дітей дарував своїм благословенням. Й иншого багато і преславного там зробивши і всіх благодаттю Господньою звеселивши, до монастиря свого повернувся. Але після того нескоро і вдруге до Царгорода за царювання вже Фокиката від святішого патріярха Томи, який після Киріяка тримав престол, прикликаний був. Причина ж прикликання була така. Дивна річ трапилася у Галатійському краю: у деяких градах там, коли були походи з хрестами і литією, великі дерев'яні хрести, які несли, самі від себе силою якоюсь дивною і нестримною хиталися, один до одного вдарялися, і билися, і ламалися. Про те чудо розійшлася вістка всюди, і в Царгороді коли почули, святіший патріярх Тома послав до преподобного Теодора, просячи його прийти до нього швидко. І коли в Царгород прийшов преподобний, прийнятий був, як же і раніше, з шаною від усіх. Взявши ж його осібно, святіший патріярх питав про чудо те і що би чудо те могло прознаменувати. Святий же Теодор розповів про чудо, що справді було, але що знаменувало, сказати відмовлявся, кажучи, що не знає тої недовідомої тайни Божої. Тоді святіший патріярх впав йому в ноги з великим проханням і таким смиренням своїм переконав старця провістити майбутнє. Сказав йому старець, що те хрестів самих від себе хитання, вдаряння і ламання знаменує багато бід і руїни, які на Церкву Божу і на Грецьке царство насуваються і від зовнішніх ворогів, і від внутрішніх. Зовні-бо має бути варварів важке нашестя, всередині ж христойменні люди вірою розділяться, почнуть один одного гонити, ламати й нищити, через те багато храмів Божих опустіє і зруйнується, все ж те має бути скоро. Це чуючи, патріярх налякався вельми і просив преподобного, аби помолився за нього до Господа, щоб взяв душу його
