Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Швидко чи повільно, Есмо?

- Швидко…

Навіщо питає, коли сам знає. Я хочу жорстко, дико, пристрасно, до знесилення.

- Так-а-а…

Він увійшов різко, глибоко, але я знаю, що ще не весь член у мені. Хочу прийняти його повністю. Енді штовхається глибше, знову піднімає мою попку. Я грудьми вже лежу на простирадлі, зад зухвало піднятий. Енді вставляє грубо, сильно, ривком. Ось і секс по-котячому ... О, так, мій лев! Як захочеш, тільки продовжуй…

Енді наполегливо вставляє мені ззаду, тягне на себе мою попку, я скрикую на кожен поштовх. Відчуваю щось плескає по моєму клітору, так приємно та збуджуюче. Рухи швидкі, грубі, звірячі. Мені подобається, як він натягує мене. Я кричу, пищу, звиваюсь, але продовжую підставляти йому сідниці. Тільки не зупиняйся, Енді.

Він гарчить, мене це збуджує. Секс триває неймовірно довго, я втратила рахунок часу, просто насолоджуюся. Але це не може тривати вічно. Я чекаю, що він скаже мені чергову вульгарність.

- Кінчай, Есмо, - саме цього я й хотіла, почути його наказуючий збудливий тон.

Енді робить кілька коротких поштовхів, моя піхва закипає, я готова пролитися дощем. Він тягне мою попку на себе, вислизає і знову проникає глибоко. Не можу більше відтягувати… Я розсипаюся. Оргазм обдає моє тіло судомою. Тремчу під сильним чоловічим тілом. Відчуваю в його клітинах те саме відлуння тремтіння. Ми насолоджуємося разом. Все інше змило водою.

Щасливі, задоволені, розслаблені. Що там було годину тому? Нічого не пам'ятаю. Зі мною Енді, цього достатньо.

Ідемо дружно омивати тіла. Так приємно робити все разом. Енді не відпускає мою руку, мені добре подвійно. Ніщо не зможе зіпсувати нашого щастя. Я буду з ним завжди. Чуєш, Енді? Обіцяю, що до кінця життя буду твоєю. І ти пообіцяй, що будеш лише моїм.

- Обіцяю, - чую над вухом рик свого звіра.

Ейфорія проходить швидко, особливо якщо починаєш помічати деталі. Наприклад, сперму, що витікає з тебе.

- Енді! Ти що в мене кінчив? Що ти накоїв?!

- Есмо, ми про це вже говорили.

Бере мене за талію, притискає до себе, цілує, погладжує. Але я вже не піддамся, я дуже добре задоволена зараз, щоб спокуситись.

- Ти це спеціально?

- Есмо, - вкотре цілує, намагається приглушити моє обурення, я навіть розпізнаю тепер, коли він застосовує на мені свою заспокійливу магію.

- Енді, мені доведеться випити пігулку екстреної контрацепції. Навіщо ти так зі мною? Це надто б'є по гормонах. Минулого разу я вже сробувала, це неприємно.

- Коли це?

- На лавці ти теж у мене кінчив. Я ж не могла так залишити. Довелося пити пігулку.

- Есмо, але я тоді забрав усіх своїх сперматозоїдів, у тобі нічого не лишилося.

- Так, звичайно, я ж бачила!

- Ні, Есмо, там нікого живого не залишилося, - лукаво посміхається. - Дівчинко моя, тебе треба вчити контрацепції за допомогою магії?

- А зараз? Можеш також їх забрати?

Енді проковтнув, похитав головою вбік, стовідсоткова відмова.

- Вони залишаться там, нехай приживаються, - ще одна самовдоволена усмішка. - Ти ж сказала, що хочеш бути зі мною завжди, то все вирішила. Ми можемо завести дитину. Вона буде такою красивою, як мама, і такою сильною, як тато.

Я навіть усміхнулася від таких речей. Ніколи не уявляла себе в ролі матері, не доводилося ще мені підбиратися так близько до цієї теми, але підготуватися так швидко до цього я не зможу.

- Енді, давай не поспішатимемо. Я не проти дітей, але не зараз. Я ще навіть у Парижі не була! – говорю з нотками образи.

- Відмінна ідея, вирушимо до Парижу зараз же. Збери трохи речей, проведемо там суботу.

Ми вже вийшли з душу, продовжуємо розмову у кімнаті. Думки про Париж мене розслабили, повеселили, але я все ще хвилююся через сперму всередині мене. Я таки вип'ю ту пігулку. У мене саме одна залишалася ще. Гінеколог виписала на крайній випадок.

- Ні, Есмо. Я викину ці таблетки та рецепт лікаря. Не смій без мене приймати такі рішення! - Голос звучить твердо, надмірно грубо.

- Що означає не смій? – я обурена. - Ти мені лише хлопець, я сама можу відповідати за своє тіло! І ти не маєш права мені вказувати, що я маю робити! - Образа в мені наростає. Він поводиться зі мною, як із дитиною. Крім, звичайно, постільних втіх.

Ну ось, сама вже висловлююсь, як старший Нотрил.

- Есмо, не супереч мені! - І знову страшно грізно, мене від такого тону пересмикує.

Я чомусь замовкла. В його очах блиснуло щось темне. Чорна зіниця покрила сіро-блакитну райдужку. На мить Енді не стало. Тіло обдало холодом. Потім він кілька разів кліпнув – добрі очі повернулися.

- Енді, не роби так, будь ласка. Ти мене лякаєш.

На цей раз я кажу без жартів, він знає. Боюся доторкнутися до нього, стою в нерішучості. Інстинкт самозбереження вмовляє тікати. Я не рухаюся з місця. Ми взагалі-то в мене вдома. Це він повинен піти, якщо на те пішло.