Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

27 лютого 2014 р. був незаконно обраний головою Ради міністрів АРК та очолив адміністративно-­організаційну підтримку незаконного референдуму 16 березня 2014 р. та анексії Криму. У Донецьку один із лідерів забороненої ГО «Донецька республіка» А. Пургін очолював захоплення адмінбудівель і згодом як «перший віце-­прем’єр-­міністр» забезпечував проведення незаконного референдуму про «самостійність» у Донецькій області.

Попри те, що у грудні 2015 р. Комуністичну партію було заборонено у судовому порядку, а проти багатьох членів місцевих організацій згаданих політичних партій та громадських рухів порушено кримінальні справи за участь у заворушеннях та співпрацю з російськими спецслужбами, захист російських інтересів залишається привабливим напрямом суспільно-­політичної діяльності.

Зокрема, з відкрито проросійських позицій виступає третя за чисельністю фракція у Верховній Раді — «Опозиційний блок», а також депутати-­мажоритарники з Одеської, Донецької та Харківської областей, що входять до складу груп «Воля народу» та «партії «Відродження». Серед легальних громадських організацій відкриту діяльність, спрямовану на інтеграцію Украї­ни до Євразійського економічного союзу, веде ГО «Україн­ський вибір — Право народу» на чолі з колишнім співзасновником «Україн­ського клубу» В. Медведчуком.

Ще одним важливим напрямом було використання всього комплексу транскордонних зв’язків прикордонних областей Украї­ни та АР Крим для формування мережевих, вертикально інтегрованих структур політичного впливу. До цих структур входили народні депутати та депутати місцевих рад, обрані у виборчих округах у прикордонних регіонах, які намагалися впливати на кадровий склад територіальних управлінь правоохоронних органів та використовувати місцевий економічно-­адміністративний ресурс для мобілізації громадян на підтримку проросійської політики.

Варто зазначити, що розгортанню таких структур протягом 2004—2014 рр. посприяла неспроможність правоохоронних органів притягнути до відповідальності організаторів Всеукраїн­ського з’їзду депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів, що відбувся 28 листопада 2004 р. у м. Сєвєродонецьк Луганської області. За участі представників державної влади та органів місцевого самоврядування Украї­ни: прем’єр-­міністра В. Януковича, голови Донецької облради Б. Колеснікова, голови Луганської облдержадміністрації О. Єфремова, голови Харківської обл­держадміністрації Є. Кушнарьова та мера Москви Ю. Лужкова і представників посольства Росії делегати з’їзду виступили за створення «Південно-­Східної Україн­ської Автономної Республіки» та проведення референдуму в Луганській та Донецькій областях стосовно надання цим регіонам статусу автономних республік у складі федеральної Украї­ни.

У лютому — травні 2014 р. у низці південних та східних областей саме такі вертикально організовані мережеві структури політичного впливу були використані проросійськими політиками для розгортання сепаратистських рухів та підготовки незаконних референдумів про «автономізацію» та «самостійність». Зокрема, за підозрою у вчиненні таких дій затримано екс-­голову Луганської ОДА та екс-­голову фракції Партії регіонів у Верховній Раді О. Єфремова.

Про спроби використовувати регіональні мережі впливу, щоб підірвати територіальну цілісність Украї­ни вже після Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 р., свідчить кримінальна справа, порушена проти екс-­члена КПУ, колишнього народного депутата А. Александровської за підозрою в сепаратизмі. За свідченнями міського голови м. Південне Харківського району Харківської області О. Брюханова, представники Александровської пропонували хабар за ухвалення депутатами міськради звернення до президента та парламенту щодо змін до Конституції та надання дозволу на обрання голів ОДА і суддів на місцях. За даними СБУ, такі ж пропозиції надходили від Александровської іншим головам місцевих рад Харківської області. У підсумку ці звернення планувалося використати для поширення ідеї про необхідність ухвалення закону про «особливий статус» Харківського регіону — «Слобожанщину».

Водночас депутати-­мажоритарники від «Опозиційного блоку» активно просувають ідеї про «особливий статус» для окремих областей. Зокрема, під виглядом законодавчих ініціатив з розвитку регіональної економіки відповідні законопроекти про «спецстатус» Запорізької області запропонував депутат цієї фракції Є. Балицький; законопроект про «спецзону» в Одесі зареєстрували В. Рабінович, М. Скорик та О. Пресман. В обох випадках політики розраховують скористатися з провалу ініціатив для провокування соціально-­політичної напруженості в згаданих регіонах та мобілізації прихильників інтеграції Украї­ни з Росією.

Не менш небезпечним проявом формування таких структур слід вважати діяльність щодо підтримки в інших регіонах Украї­ни рухів, які претендують на «особливу» ідентичність, відмінну від україн­ської. Так, ризики сепаратизму присутні у намаганнях окремих громадських рухів Закарпаття виокремити з україн­ського етносу нову «русинську націо­нальність». Актуалізація цих ризиків припадає на 2007 р., коли за підтримки глави Секретаріату Президента Украї­ни В. Балоги Закарпатська обласна рада визнала на території Закарпатської області націо­нальність «русин» і звернулася із клопотанням до Верховної Ради Украї­ни про визнання цієї націо­нальності на законодавчому рівні.

Згодом представники «русинських» осередків, які увійшли до Координаційної ради русинських організацій, стають активними прибічниками партії В. Балоги «Єдиний центр». Цій політичній силі протягом 2008—2015 рр. вдалося сформувати регіональну вертикально інтегровану мережеву структуру політичного впливу, яка контролює діяльність більшості місцевих рад Закарпаття. У разі чергової внутрішньополітичної кризи, наприклад, унаслідок імплементації Мінських домовленостей у частині запровадження «особливого статусу» для окремих територій або нової збройної агресії з боку Росії, можливості такої мережі в Закарпатті можуть бути використані для порушення територіальної цілісності держави.

9.3. Інформаційне супроводження гібридної війни

Як вже зазначалося, реальним моментом початку ведення інформаційної гібридної агресії можна вважати 2007—2008 рр. У цей період російська сторона проводила активну діяльність із закріплення в україн­ському інформаційному просторі за допомогою традиційних та електронних ЗМІ, а також соціальних мереж тем і меседжів, що мали підготувати цільові аудиторії до подальшої збройної агресії, або ж стимулювати перехід на сторону супротивника під час активної фази протиборства. Одним з інструментів такої підготовки стала і діяльність олігархічних груп, що орієнтувалися на колишнього президента Украї­ни В. Януковича. Зазначені групи скуповували провідні україн­ські ЗМІ у власних інтересах, однак де-­факто використовували їх і в інтересах РФ. Крім того, домінуюча традиція запрошення з РФ редакторів/ведучих на провідні україн­ські телеканали та газети ускладнювала адекватне реагування на події, що призвело до зростання на перших етапах протистояння між традиційними ЗМІ і т. зв. громадською журналістикою.

Вочевидь, інформаційно-­пропагандистська робота РФ проти Украї­ни у підготовчий період спрямовувалася на традиційно проросійськи налаштовані індустріальні райони Украї­ни (які тісно поєднані з РФ економічними зв’язками), а також на окремі цільові групи у центральних, північних та західних регіонах Украї­ни. До таких груп слід віднести: державних службовців, інтелектуальні (творчі) еліти, людей старшого віку.

Активною була діяльність РФ і в соціальних мережах (передусім найчисельніших на пострадянському просторі «Одноклассниках» та «Вконтакте»), де створювались різноманітні тематичні групи, а в цілком деполітизовані групи час від часу вкидалися різноманітні проросійські меседжі. Відповідні технології РФ відпрацьовувала протягом 2010—2012 рр. під час внутрішніх виборчих компаній з метою дискредитації російських опозиціонерів.

Кіберактивність на підготовчому етапі була мінімальною, однак істотно посилилась у період Євромайдану, коли квазінезалежні хакерські угруповання на кшталт «Кіберберкута» діяли в інтересах попереднього владного режиму та РФ.

Інформаційний складник гібридної війни став наскрізним для всієї російської агресії в її активній фазі. Спираючись на потужну багаторічну підготовку та інформаційно-­психологічну обробку громадян Украї­ни, часткове скуповування україн­ських ЗМІ (в т. ч. загальнонаціо­нальних), використання стратегічного контенту (книги, телесеріали, фільми, псевдонаукові