Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Вельва затримала на ньому погляд, обмірковуючи відповідь.

— Я не знаю всіх подробиць, щоб розтлумачити його повністю, — нарешті сказала вона. — Його можна трактувати по-різному. Але в одному я впевнена: прийдуть зміни. І вони будуть пов’язані з жінкою з роду Дракенів. Лише в них у жилах текла кров драконів…

Рагнальд стиснув губи. Його думки металися, намагаючись знайти зв’язок між почутим і тим, що він уже знав. Якщо це правда, то…

— Що ви тут шепочетесь?

Різкий голос змусив усіх здригнутися.

Грег стояв трохи осторонь, схрестивши руки на грудях. Його очі звужено дивилися на компанію, і в погляді читалася підозра.

— Ви щось надумали і не хочете, щоб хтось ще знав… — пробурмотів він, переводячи погляд з одного на іншого. — В тих руїнах що, щось цікаве?

Інгеборда відвела очі. Рагнальд, Астрід і Сігурд коротко переглянулися, а тоді майже одночасно підвелися з місць.

— Нам час, — коротко кинув Рагнар.

— Так, уже пізно, — підтримала його Астрід. Її голос був рівним, але пальці мимоволі стиснулися на руці чоловіка.

— Мені ще з Лукою поговорити, — коротко додав Сігурд і швидко пішов до іншого столу.

Один за одним вони залишили стіл, не озираючись.

Грег спантеличено дивився їм услід.

— Ей, ви чого?

Але ніхто не обернувся. Компанія швидко розійшлася, лишивши його наодинці з напруженими думками.

Ледве позбувся Горма, який намагався вмовити його підсипати принцу сон-трави, і тільки-но він повернувся до компанії, як вони всі розбіглися.

— Кікімора вас забери… — буркнув він собі під ніс, ще раз глянувши по сторонам на своїх друзів.

Щось тут було не так. І він неодмінно це з’ясує.

***

Ще до світанку, поки сонце спало за горизонтом, група з п’яти людей — трьох чоловіків і двох жінок — тихо вийшла з великого дому, намагаючись не потривожити нічну тишу. Повітря було прохолодним, світанкова імла ледь помітно стелилася над землею, а їхні кроки майже нечутно тонули в м’якому ґрунті.

Після вчорашньої втечі від розмови з Грегом кожен з них мав час підготувати все необхідне для подорожі. Вони знали, що підуть ще в вдосвіта, тому ввечері зібрали речі що можуть їм знадобитися в дорозі. Лише кілька хвилин знадобилося, щоб одягтися, перевірити спорядження й вирушити в дорогу.

Поселенці ще спали, насолоджуючись останніми хвилинами перед тим, як сонячні промені почнуть пробиватися крізь відкриті ставні. Десь далеко в курнику почав озиватися півень. Спочатку невпевнено, ніби розминаючи голос, а потім усе голосніше, сповіщаючи про близький прихід дня.

Навколо панувала тиша, порушувана лише природними звуками: далеким криком птаха, легким шелестом вітру, що грався у високих травах, та шурхотом десь у заростях — можливо, то дрібний звір шукав собі сніданок.

Івар привіз із Фалгара їжаків — ніхто достеменно не знав навіщо, але вони швидко розбрелися околицями, оселившись у садах та під стінами будинків. Астрід жартувала, що Івар, мабуть, вирішив приручити всіх тварин, які траплялися йому на шляху.

Дорога до лісу, де Сігурд забра Інгеборду кілька днів тому, була вкрита вранішньою росою. Вона виблискувала в тьмяному світлі передсвітанкового неба, залишаючи мокрі сліди на взутті. Обабіч тягнулися невеликі поля, де вже визрівав майбутній врожай. У повітрі пахло сирою землею, молодим житом і далеким ароматом хвої.

Йшли мовчки. Кожен з них був занурений в свої думки.

Ліс зустрів їх прохолодною тінню й приємним запахом вологої кори. Світанок тут затримувався довше, ніж на відкритих просторах, бо густе гілля не пропускало світло. Лише де-не-де крізь розсипи гілок пробивалися тонкі промені, малюючи на землі химерні візерунки.

Стежка, якою вони йшли, була добре знайома Інгеборді. Вона могла пройти її навіть із заплющеними очима, відчуваючи кожен поворот.

Перше розгалуження ліворуч — там була невелика галявина, де росли цілющі трави, що їх вона часто збирала для настоїв. Трохи далі починалася березова роща, де восени можна було знайти багато грибів. Сігурд любив юшку з ними, і щоразу, коли Інгеборда приносила повний кошик, він жартома казав, що готовий їсти її щодня.

Друге розгалуження праворуч, вело до заростей дикої малини. Поселенці почистили їх від сухих гілок, і тепер малина виростала більшою, даруючи щедрий урожай.

А от попереду, на самій межі між впорядкованою частиною лісу та тією, куди ніхто не ходив, був величезний вулик диких бджіл. Минулого літа Грег вирішив зібрати собі трохи їхнього меду, але комахи мали на це інші плани. Він ще тиждень ходив роздутим, схожим на бочку, і бурчав, що більше ніколи не полізе до бджіл. Але мед вони таки зібрали.

Зараз група наближалася до тієї межі. Попереду виднілися темні обриси незвіданої частини лісу, де дерева росли густіше, а стежок серед заростей зовсім не було. Саме туди вони й прямували.

Підійшовши до межі двох частин лісу, Інгеборда на мить зупинилася, придивляючись до кущів між двома деревами. Її серце билося рівно, спокійно — вона знала що шукає. Навколо витав запах сирої кори та глиці, а вітерець, що пройшовся між деревами, здавалося, шепотів якісь давні таємниці.