Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— І королева не виділила. — Метью, увесь час тримаючи руку на ефесі свого меча, не зводив очей із причалів по обидва боки берега.

Я собі навіть уявити не могла, що попередня будівля собору Святого Павла була такою великою. Я ущипнула себе. Цю процедуру я проробляла постійно відтоді, як помітила Тауер (котрий без хмарочосів, що оточували його в наші дні, також здавався гігантським) і Лондон Бридж (який виконував функцію підвісного торгового ряду). Багато сцен, ландшафтів та звуків вразили мою уяву з тих пір, як ми прибули до минулого, але коли я вперше побачила старовинний Лондон, то у мене просто перехопило подих.

— А ти впевнений, що не хочеш причалити десь у місті? — Відтоді як ми залізли в човен, Гелоуглас увесь час кидав натяки про те, що запропонований ним план дій є найкращим.

— Ми прямуємо до Блекфраєрса, — твердо відказав йому Метью. — Решта може почекати.

Видно було, що Гелоугласа ця фраза не переконала, але він веслував і веслував, аж поки ми не дісталися найдальших західних околиць старого міста, оточеного стіною. Там ми причалили до крутих кам’яних східців. Нижні сходинки зникали під водою, а зовнішній вигляд верхніх не залишав сумнівів у тому, що й вони зникнуть під водою під час припливу. Гелоуглас кинув линву кремезному чолов’язі, який розсипався перед ним у подяках за те, що його човен повернули цілим та неушкодженим.

— Бачу, ти звик подорожувати лишень у чужих човнах, Гелоугласе. Може, Метью варто подарувати тобі на Різдво човна? — сухо зауважила я. Повернувшись в Англію, де користувалися старим календарем, ми отримали змогу відсвяткувати Різдво вдруге протягом цього року.

— І позбавити мене однієї з моїх нечисленних утіх? — весело вишкірився Гелоуглас крізь свою бороду. Племінник Метью подякував власнику човна і кинув йому монету, чий розмір та вага враз змінили його початкову стурбованість на задоволену посмішку.

Від причалу ми пройшли крізь арку на Вотер-Лейн — вузеньку криву вуличку, де тісно стояли крамниці та житлові будинки. Кожен наступний поверх будинків дедалі більше нависав над вулицею, нагадуючи комод із висунутими горішніми шухлядами. Цей ефект посилювався білизною, килимами та ганчірками, що звисали з вікон. Усі поспішали скористатися незвично ясною й відносно теплою погодою, щоб провітрити помешкання та одяг.

Метью продовжував міцно тримати мене за руку, а Гелоуглас ішов з мого правого боку. Картини та звуки линули до нас звідусіль. На стегнах та плечах перехожих гойдалося вбрання з матерії насичено червоних, зелених, коричневих та сірих кольорів; вони відсмикували свої спідниці та накидки від брудних коліс візків, але ті знову чіплялися за пакунки та зброю інших перехожих. Дзенькіт молотків, іржання коней, далеке мукання корів і звук металу по бруківці — все це змагалося за нашу увагу, намагаючись нею заволодіти. Десятки вивісок з янголами, черепами, приладдям, яскравими фігурами та всілякими міфологічними постатями кувікали й скрипіли, гойдаючись на вітрі, що повівав із води. Причеплена до металевого стержня, над моєю головою крутилася вивіска. Вони була прикрашена зображенням білого оленя, чиї тонкі роги оповивала золотава стрічка.

— Ми прийшли, — сказав Метью. — «Олень і Корона».

Будівля була наполовину зроблена з деревини, як і більшість споруд на цій вулиці. По обидва боки аркового проходу виднілися кілька вікон. Із одного боку арки заповзято працював чоботар, а з протилежного якась жінка одночасно наглядала за кількома дітьми, клієнтами та гросбухом. Вона коротко кивнула Метью.

— Дружина Роберта Гоулі залізною рукою царює над його учнями та клієнтами. У закладі «Олень і Корона» ніщо не відбувається без відома Маргарет, — пояснив Метью.

Я зробила вузлик на пам’ять — за першої ж нагоди встановити з цією жінкою дружні стосунки. Арковий прохід вів до внутрішнього двору споруди, і в щільно напакованому Лондоні то була величезна розкіш. А в тому дворі була іще одна визначна рідкість: колодязь, що забезпечував мешканців закладу чистою питною водою. Хтось скористався тим, що двір виходив на південь: повидирав стару бруківку і влаштував натомість город, рівненькі порожні грядки якого терпляче очікували весни. У старому сараї біля спільного нужника кілька праль займалися своєю роботою.

Зліва виднілися гвинтові сходи, що вели до наших номерів на другому поверсі, де на широкому сходовому майданчику нас уже гостинно чекала Франсуаза. Вона широким рухом розчинила товсті двері до апартаментів, протиснувшись повз серванти з дірчастими боками. До однієї з ручок серванта був прив’язаний общипаний гусак зі зламаною шиєю.

— Нарешті! — Назустріч нам, сяючи від радості, вийшов Генрі Персі. — Ми чекали на вас кілька годин. Моя добросерда матінка послала мені гусака. Прочула, що зараз у місті сутужно з птицею і занепокоїлася, що ви ходитимете голодні.

— Радий тебе бачити, Холе, — посміхнувся Метью і кинув погляд на гуску. — Як ся має твоя матінка?

— Зла, як мегера, як і завжди на Різдво, прошу пана. Більшість членів родини знайшли привід кудись податися, аби вдома не бути, а мене ув’язнили тут на втіху королеві. Її величність крикнула через усю залу для прийомів, що далі П-П-Петворта мене пускати не можна. — Від цієї згадки Генрі аж заїкатися став і враз спохмурнів.

— Зате ми з великою радістю відсвяткуємо з тобою Різдво, Генрі, — заспокоїла його я, знімаючи накидку і входячи в кімнату, де атмосфера повнилася запахами спецій та свіжої глиці.

— Дякую, що запросили мене, Діано, але моя сестра Елеонора та брат Джордж зараз у місті, і мені б не хотілося, щоб вони терпіли вибрики королеви самі, без мене.

— Ну побудь із нами хоча б сьогоднішній вечір, — попросив його Метью, підводячи Генрі до затишного тепла і світла, котрі линули від каміна, — і розкажи, що тут сталося, поки нас не було.

— Та тут усе тихо, — бадьоро доповів йому Генрі.

— Тихо? — Важко гупаючи ногами, Гелоуглас піднявся сходами і зміряв графа крижаним поглядом.

— Марлоу зараз сидить у «Капелюсі Кардинала», намагаючись збути свої вірші отому жалюгідному писаці зі Стратфорда, який проходу йому не дає, сподіваючись стати драматургом. А наразі ж Шекспір поки що вдовольняється тим, що вчиться підробляти твій підпис, Метью. Згідно з записами власника постоялого двору, минулого тижня ти пообіцяв оплатити Кітові рахунки за житло та харчі.

— Я лише годину як від них вийшов, — заперечив Генрі. — Кіт уже знає, що Метью з Діаною мали прибути сьогодні