Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Внутрішнє оздоблення здоровенного маєтку у вікторіанському стилі було простим і сучасним: товсті килими на підлогах, скрізь картини та інші витвори мистецтва.
Фолі влаштував Рейджену екскурсію будинком, вочевидь, пишаючись своїми скарбами. Після цього він провів гостя до бару, розміщеного в підвальному приміщенні, і налив йому горілки.
— Що ж, Міллігане… — почав було Фолі.
— Я не люблю тсе прізвище, — урвав Рейджен. — Зазвичай мене називають Біллі.
— Розумію. Прізвище ж, певно, не справжнє. Гаразд, Біллі, мені треба такі люди, як ти: меткі, розумні, сильні та ще й збіса хороші стрільці. Я шукаю збройний ескорт.
— Шчо таке є «збройний ескорт»?
— Мій бізнес пов’язаний із перевезенням товару, і моїм водіям потрібен захист.
Рейджен кивнув, відчуваючи, як від горілки в грудях розливається тепло.
— Я і є захисник, — сказав він.
— Чудово. Дай мені номер, за яким тебе можна знайти. Перед кожною поїздкою ти на день або й на два повинен будеш переселятися сюди. Кімнат у будинку вдосталь. Тобі повідомлятимуть, що й куди перевозиться, тільки коли ти вже сидітимеш у машині поруч із водієм, — аби знизити ризик витоку інформації.
— Те, шчо треба, — погодився Рейджен, позіхаючи.
На зворотньому шляху Рейджен спав. Аллен вів автомобіль, намагаючись збагнути, де це він був і що робив.
У наступні тижні Рейджен супроводжував кур’єрів, які доправляли наркотики різноманітним дилерам і клієнтам у Колумбусі та його околицях. Юнак потай підсміювався, коли марихуану й кокаїн привозили шанованим публічним постатям, чиї імена постійно з’являлися у газетах.
Якось він забезпечував збройний ескорт для партії гвинтівок М-1, яку передали групі чорношкірих чоловіків у Західній Вірджинії. Рейджену аж цікаво стало, що ті чоловіки збираються робити з гвинтівками.
Декілька разів Рейджен пробував зв’язатися з Артуром, але намарно. Чи то англієць вперто не бажав із ним говорити, чи то всі вони зараз переживали особливо буремні часи. Рейджен знав, що Кевін і Філіп крадуть чужий час, бо періодично знаходив у квартирі початі пляшечки амфетамінів і барбітуратів. А одного разу хтось залишив один із його пістолетів лежати просто на комоді. Рейджен аж знетямився від гніву, адже через таке недбальство могла постраждати малеча.
Він вирішив припильнувати, коли хтось із небажаних персон спробує знову поткнутись на сцену, і провчити порушника, добряче шваркнувши його об стіну. Наркотики шкодять організму. Чарка-друга горілки й помірна кількість травички — це натурпродукт, а отже, зовсім інша річ. До важких наркотиків Рейджен не бажав навіть пальцем торкатися. Та він підозрював, що Філіп або Кевін експериментують із ЛСД.
* * *
За тиждень, повернувшись із Індіани, куди він супроводжував кур’єра з партією марихуани для одного торгівця автомобілями, Рейджен зупинився у Колумбусі, щоб повечеряти. Виходячи з машини, він побачив чоловіка й жінку похилого віку, котрі роздавали комуністичні агітки. Поблизу ошивалося кілька вороже налаштованих типів, тож Рейджен запитав у стареньких, чи їм не потрібна допомога.
— А ви симпатизуєте нашій ідеї? — запитала жінка.
— Так, — відповів Рейджен. — Я є комуніст. Я бачив, шчо таке рабська пратся на заводах, де з людей останні жили тягнуть.
Чоловік простягнув йому стосик агіток, що описували філософію Комуністичної партії й різко засуджували Сполучені Штати за підтримку диктаторських режимів. Рейджен пройшовся з одного кінця Брод-стрит в інший, тицяючи аркуші в руки перехожим.
Останню агітку він вирішив залишити собі. Рецджен роззирнувся довкола, виглядаючи літню пару, але ті вже пішли. Хлопець обійшов кілька сусідніх кварталів, шукаючи стареньких. Якби ж він зміг дізнатись, де відбуваються збори Комуністичної партії, то вступив би до її лав. Спостерігаючи, як Томмі й Аллен гнуть спину на заводі з електрогальванізації металів, Рейджен усвідомив: змінити на краще долю пригноблених мас можна лише шляхом народної революції.
Раптом він помітив на бампері свого авто наліпку з написом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Її туди, певно, приклеїла та літня пара. Від цих слів Рейджена охопило нервове збудження. Він опустився на коліна біля наліпки і в правому нижньому куті розгледів назву типографії, що займалась трафаретним друком. Хтось у типографії міг знати, де відбуваються збори місцевого осередку комуністів.
Рейджен зазирнув до телефонного довідника і з’ясував, що до типографії рукою подати. Він поїхав туди й декілька хвилин пильно приглядався до їхньої крамниці, не виходячи з машини. Потім він зганяв до телефонної будки за квартал від крамниці й перекусив там дроти обценьками. Те саме Рейджен проробив і з телефонною будкою, що була за два квартали звідти, після чого повернувся до крамниці.
Власник типографії, сивий чоловік в окулярах із товстими скельцями, якому можна було дати років із шістдесят, заперечував, що виготовив наліпки на прохання Комуністичної партії.
— Їх замовила одна друкарня з Північного Колумбуса, — пояснив він.
— Кажи адресу тсієї друкарні, — гупнув Рейджен кулаком по прилавку.
Чоловік боязко зам’явся.
— А у вас є яке-небудь посвідчення особи?
— Ні! — відрубав Рейджен.
— Тоді як мені знати, що ви не з ФБР?
Рейджен ухопив чоловіка за барки й потягнув його до себе.
— Слухай, старий, мені тілько треба довідатись, кому ти тсі наліпки одіслав.
— Навіщо?
— Бо я не можу своїх товаришів знайти, — сказав Рейджен, витягаючи пістолет. — Жени інформатсію, якшчо не хочеш мати зайву дірку в довбештсі.
Чоловік перелякано глипнув на зброю поверх окулярів.
— Та добре, добре. — Він узяв олівця й нашкрябав якусь адресу.
— Я хочу бачити офітсійний запис у касовій книзі. Для певності.
Власник крамниці вказав на реєстр замовлень, що лежав на прилавку.
— Офіційні записи там, але… але…
— Розумію, — сказав Рейджен. — Інформатсія про клієнта-комуніста не в загальній книзі. — Він знову наставив на старого зброю. — Одчиняй сейф.
— Це пограбування?
— Єдине, шчо мені від тебе треба, — тсе достовірна адреса.
Чоловік відімкнув сейф, витягнув звідти аркуш паперу й поклав на прилавок. Рейджен звірив адреси й пересвідчився, що старий його не надурив. Тоді юнак видер телефонний дріт зі стіни.
— Якшчо схочеш подзвонити клієнту і про мене попередити, доведеться тсе з телефонної будки робити.
Рейджен попрямував до машини. Він вирахував, що до друкарні десь шість із половиною кілометрів. Він цілком встигне дістатись туди, поки стариган шукатиме телефон-автомат із неушкодженими дротами.
Приїхавши на місце, Рейджен побачив звичайний житловий будинок. У вікні першого поверху виднілась невеличка вивіска з написом «ДРУКАРНЯ». Зайшовши всередину, хлопець виявив, що вся контора розмістилась у вітальні. Там стояли довгий письмовий стіл, скромний ручний друкарський верстат і мімеограф[26]. Рейджен здивувався, що на стінах не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича історія Біллі Міллігана», після закриття браузера.