Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Обидва міста були обнесені високим кріпосним муром, на постах у Нове місто стояли омеги, і пропускали вони всіх, вносячи в списки не тільки імена прибулих, а й їхню расу. На постах у Старе завжди чергували бети і допитували охочих пройти набагато старанніше, навіть обнюхували, щоб виключити наявність на комусь личини. Молодші альфи займали управлінські пости і якщо і чергували на постах, то тільки як голови.

Наша компанія не стала винятком, імена записали, всіх обнюхали, навіть їздових тварин. Навколо мене крутилися з особливою прискіпливістю - схоже моїм одноплемінникам не вірилося, що я з власної волі повертаюся додому, адже, наскільки мені відомо, мою персону оголошували в розшук. Але ось допит і обшук закінчено, в очах вартових явно читалася цікавість, але питати про щось, крім служби, було небезпечно, і нас нарешті пропустили далі.

- Це будинки вашої еліти? - зі здивуванням запитав Матео.

- Так, тут живуть альфи, бети і наближені до них омеги та маграси.

Здивування хлопця було викликане тим, що серед вищої касти дайрів не було жодного великого особняка. Звичайні будинки рідко мали два поверхи і займали невеликі території. Не було пафосу, притаманного людям і деяким маграсам. Лише комфорт і практичність, хоча й без зайвої аскетичності.

Натомість головний замок дайрів усе окупав - це була фортеця, цілком вилита з обсидіанового скла. За переказами, це був подарунок самого Тееррата - деміурга нашого світу. Силует замку здіймався із землі, наче гостре, зазубрене ікло. Шпилі фортеці тягнулися в усипане зірками небо, їхні гладкі поверхні глянцево відбивали місячні промені. Кожна вежа була прикрашена хитромудрою філігранню з чорного кришталю, що мерехтів на тлі темряви стін, як опівнічний іній.

У стінах замку, прикрашених гобеленами, виконаних у темних тонах, ховався лабіринт із коридорів і покоїв, підлоги яких вимощені полірованим чорним оніксом. Місячні промені проникають крізь вітражні вікна зі сценами з минулого нашого народу, відкидаючи примарні візерунки на підлогу. На противагу похмурому замку, внутрішнє подвір'я рясніє яскравими клумбами і танцюючими фонтанами, облицьованими темним оніксом.

На території замку на невеликій відстані розташовується палац Академії дайрів, але оскільки ця будівля споруджувалася вже нашими силами, вона була виконана зі звичайного каменю з облицюванням із чорного мармуру. Трохи осторонь розташовувалися господарські будівлі та величезний звіринець, де утримувались не тільки їздові тварини мешканців замку і студентів, а й сторожові тварюки всіх мастей. Академію дайрів і замок альфи розділяв доглянутий парк зі звичайними і магічними деревами, розбавлений дивовижними клумбами з рідкісними квітами і галявинами з лікувальними травами. За парком розташовувалося штучне озеро з унікальними водоростями і водними рослинами.

Варто було нам наблизитися до замку, як поруч матеріалізувалася прислуга, що складалася з омег. Привітавши мене як молодшу альфу, вони забрали наші речі і повели скакунів. А я повела друзів до темного провалу-входу фортеці. З порога ми опинилися в просторому холі, наприкінці якого виднілися сходинки, що вели угору і потопали у темряві. У цій імлі почулися м'які кроки, відлуння напівпорожнього холу розносили їхній шелест.

Важкі стулки вхідних дверей із глухим стуком зачинилися за нашими спинами, відсікаючи слабке світло з вулиці, але тієї ж миті спалахнули зачаровані магічні сфери, висвітлюючи високого темноволосого чоловіка, що застиг навпроти мене. Блиснули сапфірами примружені очі і зустрічаючий стрімко наблизився до мене і, не кажучи ні слова, міцно обійняв.

- Привіт, тату, - здавлено привіталася я і батько злегка розтиснув обійми.

- Вітаю, поганка.

- Чого це я поганка?

- Знала б скільки ти мені нервів попсувала, не питала б.

- Де вона?! - гучний крик-гарк рознісся по всьому холу, лунаючи відлунням. - Ну ти в мене пострибаєш! Я тебе придушу!

Висмикнувши з міцних обіймів батька, спробувала виконати свою погрозу мама. Але притиснувши мене до себе, вже за секунду заливалася сльозами. На мить відсторонила мене від себе, оглянула ніби вишукуючи якісь травми і знову стиснула в задушливих обіймах.

- Радий, що ти все ж таки дослухалася до голосу розуму і мені не довелося розшукувати тебе просторами нашого світу, знову.

Дядько теж вирішив мене зустріти. Відсторонившись від мами, привітала його згідно з традиціями. Привітно кивнувши, він звернув увагу на моїх друзів, що стояли осторонь. Не чекаючи уїдливих реплік, я сама представила їх. Після чого Рістар запропонував нам пройти в наші кімнати для відпочинку, а мама зголосилася показати виділені для друзів апартаменти.

І ось ідемо ми вчотирьох: мама, утримуючи мене під руку, немов боїться, що я знову пропаду, вказує дорогу Лої та Матео. Скляні стіни коридорів ніби підсвічуються зсередини, коли проходиш повз них, але світло падає тільки на пару метрів попереду і позаду того, хто йде, повністю коридор не просвічується і щоб тут орієнтуватися треба добре знати план замку. Тому друзів попросили поодинці не залишати виділених апартаментів. Вони виявилися на поверх нижче за наші, що говорило про високий статус гостей.

На прикладі кімнати Матео мама показала як через впроваджений артефакт змінити інтер'єр і колірну гаму обстановки. Особливих складнощів не було - треба просто прикласти долоню до шорсткого диска біля дверей і уявити готовий результат. Залишивши хлопця і вампіршу освоюватися в кімнатах, відпочивати після дороги і відходити від емоційної зустрічі, мама потягла мене до себе на допит із пристрастю.