Читати книгу - "Кохання у селі, Ханна Еванс "

Три місяці потому...

Вероніка

Через два дні вже Новий рік. Того року зима засніжена, красива, казкова. Ми з Матвієм у селі. Вчора тільки приїхали. Ледь добралися засніженою сільської дорогою. Сніг без зупинку засипає все навкруги. Друзі також повинні приїхати на зимові канікули. Проводимо час з рідними. Спочатку допомагаємо бабі Ніні по дому, а тоді йдемо до батьків Матвія. Тепер не можемо бути порізно. Ми постійно разом, починаючи з університету та закінчуючи перебуванням у селі. Матвій домовляється з тими друзями, хто вже приїхав, піти у ліс. Раніше це було нашою щорічною традицією. Хочемо погуляти, пограти у сніжки та подражнити один одного, як колись в дитинстві.

Також потрібно купити ялинку. В місті ми давно поставили штучну. Та в селі все інакше, тут інші традиції. Неподалік є місцевий ринок, на якому продають ялинки та сосни у спеціальних горщиках із землею. Люди їх купують, ставлять на свята в будинках, а тоді висаджують у спеціальній лісній посадці. Таким чином місцеві жителі не нищать дерева, а навпаки їх розводять. Наше село відрізняється від інших, вона дійсно особливе.

Всі збираємося біля річки, тоді переходимо міст та опиняємося в лісі. На жаль, цього року, багато хто не приїхав. Одним не вийшло, як Андрієві з Вікою, хтось не зміг добратися через сніг, як Роман. А ще є ті, хто не захотів їхати, то Маша. У неї на те свої причини. Всі інші включаючи Микиту, тут.

Коли виходимо на першу стежину у лісі, одразу зупиняюся, милуючись казковим видом.

У мене від краси навколо перехоплює подих. Друзі теж замовкають, насолоджуючись красою зимового лісу. Матвій прикриває очі і вдихає чисте, зимове повітря. Я тим часом не стримуюся та цілую його у щоку. Після чого швидко тікаю. Мій хлопець не залишається у боргу. Він мене наздоганяє, а тоді ловить і падає разом зі мною на сніг. Матвій починає мене цілувати. Я ухиляюся, сміюся, адже разом з поцілунком він починає ще й лоскотати.

 - Годі вже вам, закохані янголятка!

Вигукує Микита. Ми відриваємося посміхаючись.

 - Я й так знаю, що ви щасливі, наче новорічні кролики.

 - Хто? Хто?

Регоче Матвій із порівняння Микити. Хлопець бере мене за руку і тягне за собою. 

 - Саме так, ви наче кролики. Мені на відміну від вас, не пощастило так у коханні.

 - Можливо ти не знайшов, ще тієї особливої? 

Запитую.

 - Можливо, та на вас дивитися все одно тошно.

 - Тошно значить?!

Хитро запитує Матвій. Він мені подає знак і підморгує. Після чого, ми починаємо закидати Микиту снігом. Друг сміється та відбивається сніжками. Інші друзі приєднуються до нашої міні-війни. Дуріємо наче діти, як колись у дитинстві робили.

Після незабутньої прогулянки повертаємося у селище. Разом з усіма йдемо на чай до баби Ніни. Ми колись, дуже давно так робили. Зараз вирішили згадати минуле. Бабуся нас пригощає не лише чаєш, а ще й своїми фірмовими яблучними пиріжками, моїми улюбленими. Микита як завжди жартує, а ми всі сміємося над його жартами. Далі бабуся йде до сусідки залишаючи нас самих. Несподівано нашу ідилію перериває стук у двері.

 - Можливо то Маша передумала і все-таки приїхала?

Кажу до Матвія та йду до дверей. Хапаюся за ручку, відкриваю. Від того, що бачу, торопію на місці.

Переді мною стоїть Марк, той самий Марк Богдашевський, який ще влітку кудись зник і не нагадував про себе стільки часу. Тільки він не один, біля нього переступаючи з ноги на ного стоїть якась білява дівчина. Вона чимось схожа на мене. Її обличчя здається мені знайомим. 

Це ж... 

За моєю спиною з'являється Матвій і вигукує здивовано.

 - Ліза?!

Друзі залишають чай і йдуть до нас. Всі починають безупинно говорити, обіймати та допитувати дівчину. Раптом Марк всіх перериває.

 - Так, досить, не задушіть дівчину!

Хлопець відтягує Лізу від друзів і тягне за свою спину. На що вона злиться і пропалює Марка незадоволеним поглядом. Та він не звертає на це увагу, ніби так і має бути.

Далі коли друзі трохи заспокоюються, Матвій підходить до Лізи, він по-дружньому її обіймає. На такий жест бачу незвичний погляд Марка. Досить дивно бачити його іншим, вразливим, закоханим. Не очікуючи від себе, посміхаюся спостерігаючи за такою картиною. Напевно Марк досі ревнує Лізу до Матвія. Та я точно знаю, що даремно. Він це сам скоро зрозуміє. Коли Марк ловить мій погляд та посмішку, то в його очах ніби з'являється розуміння. Хлопець також посміхається і каже до мене. 

 - Дякую.

 - За що? 

Доки Матвій про щось говорить з Лізою, то Марк підходить ближче і продовжує нашу розмову. Він говорить так, щоб інші нас не чули. 

 - Завдяки тобі, я все-таки знайшов Лізу.

 - Ви тепер разом?

 - Не зовсім, але мені хоча би вийшло привести її у село. 

 - Зрозуміло.

Посміхаюся.

- Я впевнена, у вас ще все попереду.

Підморогою Марку. Він розуміє мій натяк, посміхається.

 - Ти я бачу теж, час дарма не втрачала. Ви з Левченком разом?

 - Так і я дуже щалива.

 - Помітного, по твоїх очах.

На цьому наша розмова закінчуються. Друзі продовжують далі без перебою гомоніти. А тоді ми разом з Марком та Лізою повертаємося у вітальню. Дивно те, що хлопці не сприймають вже Марка, як ворога. Навіть забувають про недавні сутички і все через те, що побачили давню подругу і хорошу дівчину Лізу. Подругу, яка декілька років назад зникла безслідно. Людину з якою вони дружили, ще з дитинства.

За чаєм Ліза запитує.

 -  А де Андрій?

 - Вони не змогли приїхати.

Каже Матвій.

 - Зрозуміло. А хто, вони?

 - Андрій зараз з Вікою.

Відповідаю вже я.

 - Вікою?

 - Так, донькою тітки Зіни.

 - Цікаво.

Посміхається дівчина. Далі розмовляємо ні про що, та про все одразу і п'ємо чай. Домовляємося з друзями зустрічати Новий рік разом. Сперечаємось про те, де нам зібратися. Раптом Марк пропонує свою літню дачу. На диво всі погоджуються. Одна Ліза зло коситься на Богдашевського. А він вдає, ніби цього не помічає. Хлопець тільки хитро посміхається. Вибору у дівчини не залишається і вона теж погоджується.