Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

вчених, призвела до загибелі високорозвинених землеробських культур типу Караново VI — Гумельниця — Коджадермен, а на теренах України — місцевого варіанту культури Гумельниця, відомого під назвою Болград-Алдень II. Але, на нашу думку, така точка зору суперечить фактам. Метою походів скелянського населення на Балкани та в Карпатський регіон було не пограбування та зруйнування міст та селищ місцевих землеробів, а взаємовигідний обмін, стимульований високим розвитком гумельницького та варненського осередків Балкано-Карпатської металургійної провінції, які досягли тоді найвищої продуктивності[176]. Очевидно, досить жваві стосунки підтримувалися і з населенням трипільської культури етапу ВІ та культури Кукутені періоду А3—4. Посередницькі групи скелянських скотарів були, таким чином, носіями певних передових досягнень, зокрема в галузі використання, обробки та виготовлення мідних речей, що привело до формування степових металообробних та металургійних осередків не лише у скелянців, а й далеко на сході, в Поволжі, у населення хвалинської культури[177]. Завдяки обміну з’являються і перші золоті вироби, аналогічні знайденим на західному узбережжі Чорного моря, в знаменитому Варненському некрополі. У побут скелянців входить запозичена у трипільців високоякісна кераміка з розписом та канельованою поверхнею. Водночас землеробські культури сприймають і певні досягнення скотарів. Це добре фіксується у зміні характеру трипільського кухонного посуду, який формою, домішками черепашки, орнаментальними мотивами дуже близький до кераміки, відомої з поселення Стрільча Скеля. Ці впливи досягають кукутенських племен на теренах Румунії, гумельницьких — на Нижньому Дунаї. Не виключено, що значний вплив на землеробів мали й досягнення у військовій справі скотарів. Можливо, що одним з предметів обміну були високоякісні крем'яні вістря до стріл та дротиків, довгі ножеподібні пластини тощо. Звичайно ж предметами обміну були також продукти скотарського господарства та худоба, можливо, навіть коні з боку пастухів, які за це отримували землеробську продукцію.

Рис. 101. Крем’яні вістря до стріл та ніж — характерні вироби скелянців:

1—3 — могильник Кривий Ріг, поховання 2, 4 — могильник Нижній Рогачик, поховання 9.

Рис. 102. Прикраси з міді та мушлі: намисто, оздоба поясу та одягу з поховань скелянської знаті:

1, 2 — могильник Кривий Ріг, поховання 1; 3, 5 — могильник Чаплі, поховання 1а; 4 — могильник Олександрівськ, курган 10, поховання 10.

Таким чином, між землеробами та скотарями в середині IV тис. до н. е. склалася система взаємовигідних стосунків, яка передусім була вигідна степовому населенню, руйнувати яку було йому невигідно. Існує цілком слушне припущення, що таким обміном з боку степовиків займалися спеціалізовані групи людей або навіть існували майстри-міняйли, які завдяки престижній посередницькій діяльності набули досить високого соціального статусу. Саме поховання представників таких груп, включаючи не тільки чоловіків, а й жінок та дітей, супроводжувалися престижними та соціально значимими речами: намистами з мідних пронизок, браслетами та скроневими підвісками з мідного дроту, шилами, високоякісними виробами з кременю, які, можливо, ще не були у використанні, поясами з мушлевих намистин, зрідка імпортним якісним посудом тощо. До особливо помітних знахідок належать булави та зооморфні скіпетри, старанно виготовлені з якісного каменю. Останні, на думку більшості дослідників, відображають голову коня. Саме ці символи влади не лише підкреслюють значне майнове розшарування серед населення скелянської групи, а й свідчать про виділення досить владних патріархальних вождів, над похованнями яких споруджуються перші кургани. Деякі з фахівців (В. Г. Збенович, Д. Я. Телегін) такі багаті поховання виділили в окремий культурний тип, з чим важко погодитися. Якщо й виділяти дані поховальні пам’ятки, то тільки як елітну групу в межах суспільної структури скелянського населення.

Рис. 105. Кам'яні булава та скіпетр як ознаки влади верхівки скелянського населення:

1 — Маріупольський могильник, поховання 24;

2 — Суворово ІІ, курган 1, поховання 7.

Рис. 106. Горщик, імпортований скелянським населенням із Кубані (Новоданилівський могильник).

Скелянське населення панувало не лише в степах Північного Причорномор’я, а й на території Нижнього Дону, досягало степів Передкавказзя та Північного Кавказу, де підтримувало тісні зв’язки з місцевим населенням домайкопського часу, яке залишило, зокрема в Прикубанні, особливу культуру, репрезентовану такими поселеннями, як Свободне, Мешоко (нижній горизонт), Мисхако та ін. На жаль, цей період вивчено дуже слабо, але слід все ж таки відзначити, що впливи степового населення на ці регіони в енеоліті відчуваються значно сильніше, ніж у зворотному напрямку. Більше того, завдяки посередницькій діяльності степовиків, степове Передкавказзя та Північний Кавказ були певною мірою залучені до зв’язків через азово-чорноморські степи з Карпато-Балканським регіоном, що привело до появи певних рис спорідненості загальних культурних традицій та джерел взаємовпливу між двома протилежними чорноморськими регіонами[178]. Звичайно, сліди контактів із кавказьким населенням фіксуються і на теренах України. Після дослідження поселення Свободне в Закубанні стало зрозумілим походження посудини з Новоданилівського могильника[179], яка теж мала очевидну престижну цінність і тому не визначає належність цього поховання до якогось окремого культурного типу.

Наприкінці третьої чверті IV тис. до н. е. хід історичного розвитку був порушений, так само як і система зв’язків скелянського населення. Це було викликано насамперед занепадом гумельницького та варненського осередків Балкано-Карпатської металургійної провінції, деградацією передових землеробських культур на Балканах та в Карпатському басейні. Тим самим зникають основи, на яких базувалися відносини степового населення з землеробами. Щоправда, свій потенціал зберегло населення трипільської культури, яке перейшло до розвитку на етапі ВИ. Але воно лише частково задовольняло економічні потреби степового населення. В результаті зникають багаті поховальні пам’ятки, зменшується значення престижного обміну та посередницької торгівлі, занепадають найяскравіші риси культури скелянського населення. Його нащадками в Дніпро-Донському межиріччі було населення стогівської культурної групи, що зберегло основні традиції своїх попередників. Життя зосередилося в основному в долинах великих річок. Особливе значення мало Подніпров’я, де виявлено грунтові могильники з бідним інвентарем. Найвиразніші контакти фіксуються в зоні сусідства з трипільцями, але вони не свідчать про значну рухливість стогівського населення. Основні пам’ятки, які залишило це населення, нам відомі в Подніпров’ї: Кодачок, Середній Стіг II та ін.

Карта 8. Пам’ятки населення епохи енеоліту (IV тис. до н. е.):

І — ранній етап трипільської культури: 1 — Рогожани; 2 — Флорешти; 3 — Нові Русешти; 4 — Карбуна; 5 — Окопи; 6 — Лука-Врублевецька; 7 — Ленківці; 8 — Бернашівка; 9 — Гайворон; 10 — Сабатинівка II; 11 — Гренівка; 12 — Майданецьке (Гребенюків Яр); 13 — Павлівна І; 14