Читати книгу - "Таємничий острів"

— Закінчиться! Чим же, на вашу думку, це буде викликано?

— Відсутністю кам’яного вугілля, воістину найціннішої корисної копалини!

— Згодний, вугілля — найцінніше з природних запасів, — відповів інженер, — і природа начебто вирішила довести це, створивши алмаз, тому що він по суті не що інше, як кристалічний вуглець.

— Чи не хочете ви сказати, містере Сайрес, — перепитав Пенкроф, — що алмази спалюватимуть замість вугілля в топках парових казанів?

— Що ви, друже мій! — засміявся Сайрес Сміт.

— Одначе я стверджую, і ви не будете цього заперечувати, — продовжував Гедеон Спілет, — що настане день, коли всі поклади кам’яного вугілля виснажаться.

— Ну, поклади кам’яного вугілля ще такі великі, що їх не вичерпають і сотні тисяч робітників, які піднімають з надр землі щорічно силу-силенну вугілля.

— Але споживання вугілля зростає, — заперечив Гедеон Спілет, — і можна передбачити, що незабаром шахтарів буде не сто тисяч, а двісті тисяч і видобуток вугілля подвоїться.

— Без сумніву. Але коли європейські вугільні копальні виснажаться, хоча за допомогою нових машин розробляються і дуже глибокі шари, промисловість ще довго живитимуть поклади вугілля в Америці й Австралії.

— Як довго? — спитав журналіст.

— Принаймні двісті п’ятдесят — триста років.

— Для нас це втішно, зате бідним нашим праонукам буде непереливки, — зауважив Пенкроф.

— Вони винайдуть ще що-небудь, — заперечив Герберт.

— Треба сподіватися, — відповів Гедеон Спілет, — адже якщо не буде вугілля, не буде й машин, а без машин не буде залізниць, пароплавів, фабрик, — словом, усього, породженого сучасним технічним прогресом.

— Але що ж іще винайдуть? — запитав Пенкроф. — Ви уявляєте собі це, містере Сайрес?

— Більш-менш уявляю, друже мій.

— Яке паливо замінить вугілля?

— Вода, — відповів інженер.

— Вода? — перепитав Пенкроф. — Вода горітиме в топках пароплавів, локомотивів, вода нагріватиме воду?

— так, але вода, розкладена на складові частини, — пояснив Сайрес Сміт. — Без сумніву, це робитиметься за допомогою електрики, що в руках людини стане могутньою силою, тому що всі великі відкриття — такий незбагненний закон — ідуть одне за одним і ніби доповнюють одне одного. так, я впевнений, що настане день, і вода замінить паливо; водень і кисень, з яких вона складається, будуть застосовуватися і роздільно; вони виявляться невичерпним і таким могутнім джерелом тепла і світла, що вугіллю до них далеко! Прийде той день, друзі мої, і до трюмів пароплавів, до тендерів паровозів вантажитимуть не вугілля, а балони з двома цими стиснутими газами, і вони згорятимуть з величезною тепловою віддачею. Отже, нічого боятися. Поки землю населяють люди, вона їх не позбавить своїх благ: ні світла, ні тепла, віддасть у їхнє розпорядження рослини, мінерали і тварин. Отже, я впевнений, коли кам’яновугільні поклади вичерпаються, людина перетворить на паливо воду, люди обігріватимуться водою. Вода — це вугілля прийдешніх століть.

— Хотілося б мені подивитися на все це, — замислився моряк.

— Рано ти народився, Пенкрофе, — зіронізував Наб, який досі мовчав.

Але на цьому зауваженні Наба бесіда обірвалася, — загавкав Топ, і гавкав він знову якось дивно, що вже не раз непокоїло інженера. Топ, як і колись, з гавкотом крутився навколо колодязя в кінці внутрішнього коридору.

— І чого це Топ знову так гавкає? — вигукнув Пенкроф.

— Та й Юп бурчить, — додав Герберт.

Орангутанг справді підтримував собаку; він неприховано був чимось збуджений, — дивна справа, здавалося, начебто обоє стривожені, але не роздратовані.

— Мабуть, — сказав Гедеон Спілет, — колодязь з’єднаний з океаном, і яка-небудь морська тварина час від часу запливає туди, щоб подихати.

— Можливо, адже іншого пояснення не придумаєш, — відгукнувся моряк. — Aнy, замовкни, Топе, — додав він, повернувшись до собаки, — Юпе, іди до себе.

Мавпа і собака притихли. Юп подався спати, а Топ залишився в залі і весь вечір глухо гарчав.

Більше про це не говорили, але інженер виглядав занепокоєно.

Впродовж останніх липневих днів то лив дощ, то йшов сніг. Температура не опускалася так низько, як минулої зими, морози не перевищували восьми градусів за Фаренгейтом (13°33′ нижче нуля за Цельсієм). Але хоча зима й була не дуже холодна, зате лютували бурі, дули вітри. Бурхливі хвилі не раз із шаленою силою підступали до Нетрів. Здавалося, начебто раптовий прибій, викликаний підводними поштовхами, здіймав дивовижні вали й обрушував їх на стіни Гранітного палацу.

Колоністи милувалися величним видовищем, дивлячись з вікон будинку, як хвилі, схожі на гори, йдуть приступом на берег, як вони відступають, підкидаючи фонтани бризок, як у безсилій люті шаленіє океан, як грізні вали в сліпучо білій піні заливають піщаний берег. Здавалося, що гранітний кряж виступає з морської безодні у бризках піни, що злітала на сто футів угору.

Важко і небезпечно було ходити по дорогах: коли бурхала буря — вітер часом валив дерева. І все-таки колоністи неодмінно раз на тиждень вирушали в кораль. На щастя, коралю, захищеному південно-східними відрогами гори Франкліна, скажені урагани не завдали особливих збитків, вони немов щадили дерева, будівлі та частокіл. Зате пташник, розташований на плато Круговиду і, отже, відкритий східним вітрам, суттєво постраждав. Двічі скинуло голубник, звалило огорожу. Усе це вимагало перебудови, зміцнення, оскільки колоністи зрозуміли, що острів Лінкольна розташований у найбурхливішій частині Тихого океану. Здавалося, він є центром притягання могутніх циклонів, що нерідко шмагали його, як хлист шмагає дзиґу. Тільки в даному випадку дзиґа не рухалася, а хлист крутився.

Настав серпень, і першого ж тижня буря почала стихати, небо дало людям спокій, втрачений, як ще недавно здавалося, назавжди. Стало тихо, але значно холодніше, і градусник Фаренгейта показував вісім градусів нижче нуля (-22° за Цельсієм).

Третього серпня колоністи почали давно задуманий похід у південно-східну частину острова, до Качиного болота. Їх вабила дичина, якої взимку там водилось вдосталь: дикі качки, бекаси, чирки, нирки, шилохвости; вирішили присвятити день полюванню. У поході взяли участь не тільки Гедеон Спілет і Герберт, але й Пенкроф з Набом. Тільки Сайрес Сміт, пославшись на зайнятість, залишився в будинку.

Отже, мисливці вирушили на болото дорогою, що веде до порту Повітряної кулі, пообіцявши повернутися до вечора. Їх супроводжували Топ і Юп. Коли мандрівники перейшли міст через ріку Віддяки, інженер його підняв і повернувся додому — він вирішив здійснити давно задуманий план і для цього залишився в будинку.

Інженеру хотілося ретельно дослідити колодязь, що зяяв у підлозі коридору Гранітного палацу; колодязь цей, безсумнівно, сполучався з морем, тому що раніше служив стоком для зайвої води з озера. Чому Топ так часто крутиться довкола нього? Чому так дивно гавкає, чому тривожно підбігає до отвору? Чому і Юп розділяє занепокоєння Топа?