BooksUkraine.com » Любовні романи » Буремний Перевал 📚 - Українською

Читати книгу - "Буремний Перевал"

145
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Буремний Перевал" автора Емілія Бронте. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 104
Перейти на сторінку:
перебільшення?

— Ні; мій хазяїн помирає,— відповіла я. — На жаль, це справді так. Для всіх нас це буде горем, але для нього — милістю Божою!

— Скільки він іще протягне, як ти гадаєш? — спитав Гіткліф.

— Не знаю, — відповіла я.

— Річ у тім, що… — продовжував він, дивлячись на двох молодих людей, що заціпеніли під його поглядом (Лінтон не наважувався поворухнутися чи підняти голову, а Катрина не рухалася задля нього), — річ у тім, що хлопчина, здається, надумав спаскудити мені всю гру. Тож я буду вельми вдячний його дядечкові, якщо він поквапиться і випередить малого. Овва! І давно цей поганець отак дуріє? Я ж його наче попереджав, щоб не розпускав шмарклі! Він був люб'язним до міс Лінтон?

— Люб'язним? Та на ньому ж лиця немає,— мовила я. — Подивитися на нього, то йому б не за дівчатами упадати, а лежати в ліжку — до того ж під наглядом лікаря!

— Днів через два так воно й буде, — пробурчав Гіткліф. — Та спершу… Вставай, Лінтоне! Вставай! — крикнув він. — Підводься з землі, нема чого тут плазувати. Встань, я сказав!

Лінтон витягнувся на землі в нових корчах безпорадного страху, вочевидь, спричиненого батьковими позираннями: більше не було нічого, що могло б викликати таке приниження. Хлопець зробив кілька відчайдушних спроб підвестись, але його й так скромні сили на якусь мить його покинули, і він зі стогоном заточився. Містер Гіткліф підійшов і, посунувши його вбік, прихилив спиною до торф'яного пагорбка.

— Дивись мені,— мовив він, ледве стримуючи лють, — я розсерджусь! І якщо ти не прийдеш до тями… Хай тобі чорт! Вставай зараз же!

— Встаю, батьку, — насилу вимовив той. — Тільки відпусти мене, а то я зомлію. Я все зробив, як ти наказував, клянуся. Катрина скаже тобі, що я… що я… був люб'язним. Ох, підійди, Катрино, подай мені руку!

— Ось тобі моя рука, — мовив батько, — вставай. Отак; а тепер тобі руку подасть вона — ось так, поглянь. Ви, певно, думаєте, що я — диявол у людській подобі, міс Лінтон, якщо навіюю на нього такий жах. Будьте ласкаві, проведіть його додому, добре? Його аж тіпає, ледь я до нього торкаюся.

— Лінтоне, любий! — прошепотіла Катрина. — Я не можу йти до Буремного Перевалу: тато мені забороняє. Батько не вчинить тобі зла; чого ти так боїшся?

— Я не можу ввійти у дім, — відповів Лінтон. — Мені не можна ввійти без тебе!

— Цить! — крикнув його батько. — Ми поважаємо доччині почуття Катрини. Неллі, заведи його в дім, і я негайно прислухаюся до твоєї поради й одразу ж пошлю по лікаря.

– І правильно зробите, — відповіла я. — Але я мушу лишатися з панянкою, а дбати про вашого сина — то не мій клопіт.

— Ти дуже вперта, — сказав Гіткліф, — я знаю. Але ти спонукаєш мене дозоляти хлопцеві, доки його плач не змусить тебе скоритись. Йди-но сюди, мій сміливцю. Хочеш, аби я тебе супроводжував?

Він знову підступив ближче й удав, ніби хоче схопити нещасного. Та Лінтон, відсахнувшись від нього, вчепився у свою кузину і в шаленому відчаї почав благати — так, що відмовити просто не ставало сил, — аби вона провела його додому. Хоч як це мені не подобалося, я не сміла її спинити: справді, як вона могла полишити його? Що збуджувало в ньому такий жах, ми не могли зрозуміти; та хлопець був безсилий йому — опиратись, а подальші залякування, здавалося, доведуть сердегу до божевілля. Ми ступили на ґанок. Кеті зайшла в дім.

Я стояла, чекаючи, поки вона доведе хворого до крісла, і гадала, що вона ось-ось вийде. Однак містер Гіткліф, підштовхнувши мене вперед, вигукнув:

— Мій дім не зачумлений, Неллі, й сьогодні мені хочеться бути гостинним. Посидь у нас і дай-но я зачиню двері.

Двері він зачинив і замкнув на ключ. Я схопилася з місця.

— Випийте чаю, перш ніж іти, — додав він. — Я зараз сам на хазяйстві. Гортон погнав худобу до Ліза, а Зілла з Джозефом пішли прогулятись. Хоч я й звик до самотності, та все ж перевагу віддаю цікавій компанії — якщо тільки трапляється така нагода. Міс Лінтон, сідайте біля нього. Я даю вам те, що маю. Дарунок цей подяки навряд чи вартує, але чогось іншого запропонувати не можу. Я маю на увазі Лінтона. Як вона на мене дивиться! Цікаво, чого я так шаленію, коли бачу, що хтось мене боїться? Якби я народився там, де закони не такі суворі, а смаки не такі витончені, я б вправлявсь у вівісекції над цими двома — на кшталт вечірньої розваги.

Він перевів подих, грюкнув кулаком по столу і стиха вилаявся:

— Чорт забирай! Я їх ненавиджу.

— Я вас не боюся! — скрикнула Катрина, не розчувши останніх слів. Вона підступила до нього впритул; чорні очі дівчини палали гнівною рішучістю. — Дайте мені ключа: я все одно його візьму! Я б не стала їсти і пити в цьому домі, навіть якби помирала з голоду.

Гіткліф затис ключа в руці, яка й далі лишилася на столі. Він поглянув на Катрину, дещо здивований її хоробрістю — чи, може, її голос і погляд нагадали йому ту, від кого вона їх успадкувала. Вона вчепилася в ключа і майже висмикнула його з ослаблих пальців. Одначе це повернуло Гіткліфа до дійсності, й він поквапився виправити свою помилку.

— А тепер, Катрино Лінтон, — сказав він, — одійдіть від мене, бо я одним ударом зіб'ю вас із ніг, а це розлютить місіс Дін.

Знехтувавши цією пересторогою, вона знову вхопила його за руку.

— Ми все одно підемо звідси! — заверещала вона, докладаючи відчайдушних зусиль, аби змусити його сталеві А м'язи послабити свою хватку. Переконавшись, що нігті — заслабка зброя, вона тої ж миті скористалася зубами. Гіткліф кинув такий погляд, що це на якусь мить утримало мене від втручання. Катрина надто завзято займалася його пальцями, щоб помітити вираз його обличчя. Він раптом розтиснув кулака і випустив предмет її домагань. Та перш ніж дівчина встигла схопити ключа, він вільною рукою шарпнув її до себе і, притискаючи до коліна, іншою рукою хутко вліпив їй кілька ляпасів. Навіть одного з них було б досить для реалізації його погроз, якби бідолашна дівчина трималася на ногах без опори.

Забачивши таку диявольську жорстокість, я люто накинулася на нього.

— Ти, наволоч! — закричала я. — Паскудо!..

Він втихомирив мене одним поштовхом у груди: я ж бо огрядна і, ледь що, задихаюся. Від цього, та ще від люті я ледь не зомліла: стою, в голові наморочиться, а серце стукає, наче зараз

1 ... 82 83 84 ... 104
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буремний Перевал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буремний Перевал"