Читати книгу - "Гра в бісер"

я в своїх, промовах висміював пиху і бундючність касталійців, називав їх чванькуватою, зніженою кастою, в якій панує кастовий дух і зарозумілість. Ви явилося, що люди в світі так само пишалися своїми поганими манерами, своєю убогою освітою і грубим, крикливим гумором, своєю ідіотською, але хитрою націленістю на практичну, корисливу мету, вважали себе в своїй вузьколобій безпосередності так само неоціненними, угодними богові обранцями, як найафектованіший, зразковий учень вальдцельської школи. Одні брали мене на глум і поблажливо поплескували по плечу, а другі реагували на чужий їм касталійський дух у мені відвертою, лютою ненавистю, яку ницість завжди відчуває до шляхетності і яку я вирішив прийняти як відзнаку.

Десиньйорі замовк і глянув на Кнехта, чи не стомив він його своєю розповіддю. Зустрівшись із ним поглядом, він прочитав у Кнехтових очах глибоке зацікавлення й зичливість, і йому відлягло від серця. Він побачив, що Кнехт не байдужий до його сповіді, слухає її не так, як слухають порожню балачку чи навіть цікаву історію, а дуже пильно, зосередивши на ній усю свою увагу, наче під час медитації, і у його погляді світилася чиста, сердечна прихильність, яка глибоко зворушила Плініо, такою вона здалася йому щирою, наче в дитини, і він аж здивувався, що такий вираз може з’явитися на обличчі тієї самої людини, різнобічною щоденною працею, мудрими вказівками й авторитетом якої він сьогодні весь час захоплювався. І він з полегкістю повів далі: — Не знаю, чи моє життя було даремним, просто непорозумінням, чи мало якийсь сенс. Якщо в ньому був сенс, то, може, хіба той, що окрема, конкретна людина нашої доби дуже гостро й болісно відчула на собі, як далеко відійшла Касталія від своєї рідної країни, чи, скажімо, навпаки: якою чужою стала наша країна своїй найшляхетнішій Провінції, як вона зрадила її дух, яка прірва пролягла в нашій країні між тілом і душею, між ідеалом і дійсністю, як мало вони знають і хочуть знати одне про одне. Коли в мене в житті було якесь завдання, якийсь ідеал, то він полягав у тому, щоб синтезувати в собі обидва принципи, стати посередником між ними, їхнім тлумачем і миротворцем. Я спробував домогтися цього й зазнав поразки. А оскільки я не можу розповісти тобі все про своє життя, та ти однаково й не зрозумів би всього, змалюю тобі лише одну ситуацію, характерну для невдалої спроби. Боронитися від кепкування й ворожих вихваток, які щедро випадали на мою долю касталійця й слухняного студента на початку навчання в університеті, було ще не найтяжче. Тих кілька нових товаришів, яким моє навчання в елітарній школі здавалося особливою відзнакою і сенсацією, завдавали мені навіть ще більшого клопоту і ставили мене часом ще в гірше становище. Але найтяжче було те, що я не мав ніякої змоги жити в тому світі за касталійськими принципами. Спершу я цього майже не відчував. Я дотримувався правил, яких навчився тут, У вас, і мені ще довго здавалося, що вони чинні й там, що вони зміцнюють і захищають мене, підтримують у мені бадьорість і душевне здоров я, наснажують мене в моєму намірі самому, без нічиєї допомоги, прожити студентські роки по змозі в касталійському дусі, самостійно вгамовувати свою жадобу знань і не давати затягти себе університетській рутині, що хоче тільки одного: якомога швидше і якомога грунтовніше напхати студента спеціальними знаннями, з допомогою яких він зможе заробляти собі на хліб, і задушити в ньому всяке прагнення до волі й універсальності. Але щит, який дала мені Касталія, виявився небезпечним і ненадійним, бо я ж зовсім не збирався покірно, як пустельник, зберігати мир у своєму серці й споглядальний спокій духу, а хотів завоювати світ, зрозуміти його й примусити, щоб він мене теж зрозумів, хотів прийняти його і по можливості обновити й поліпшити, хотів у собі самому поєднати й примирити Касталію і світ. Коли я після чергового розчарування, суперечки, хвилювання заглиблювався в медитацію, то спочатку це щоразу були втіха, заспокоєння, полегшення, повернення до лагідних, привітних сил. Та потім я почав помічати, що якраз це самозаглиблення, ці вправи на віднайдення душевної рівноваги ізолювали мене, робили прикро чужим для тих, хто мене оточував, відбирали в мене здатність посправжньому розуміти їх. І я побачив, що до кінця зрозуміти їх, світських людей, я зміг би тільки тоді, якби знов став таким, як вони, якби позбувся всіх своїх переваг, і цієї змоги втікати в самозаглиблення також. Дуже можливо, що я прикрашаю цей процес, показуючи його так. Напевне, я, не маючи товаришів однакової культури і однакових поглядів зі мною, позбавлений контролю вчителів і захисної, цілющої атмосфери Вальдцеля, просто поволі відвик від дисципліни й розледащів, став неуважний, піддався рутині і, коли мене мучило сумління, виправдувався тим, що рутина — один з атрибутів цього світу і, піддаючись їй, я можу краще зрозуміти своє оточення. Я нічого не хочу прикрашати, але не буду заперечувати чи приховувати того, що я не шкодував зусиль, домагався свого і боровся навіть тоді, коли помилявся. Для мене це було важливо. Не знаю, чи я тільки уявляв собі, що пробую зрозуміти світ і знайти в ньому належне мені місце, чи справді пробував, але сталося неминуче: світ виявився дужчий за мене, він помалу подолав мене й поглинув; вийшло так, ніби життя спіймало мене на слові й цілком зрівняло з тим світом, правильність, наївність, міць і природну перевагу якого я так палко вихваляв і завзято боронив від твоєї логіки. Ти, звичайно, пам’ятаєш це. А тепер я повинен нагадати тобі щось інше, що ти, можливо, давно забув, бо для тебе воно не мало значення. Але для мене мало, та ще й дуже велике — для мене то було щось важливе й страшне. Скінчилися мої студентські роки, я пристосувався, переможений, але не остаточно; навпаки, в глибині душі я все ще вважав себе не гіршим за вас і вірив, що коли я пристосовувався до обставин чи згладжував гострі кути, то робив це добровільно, керуючись життєвою мудрістю, а не з примусу. 1 я ще міцно тримався деяких звичок і зацікавлень юнацьких років, зокрема й Гри в бісер, хоч, мабуть, це не мало великого сенсу, бо без постійних вправ і без постійного спілкування з рівними і навіть кращими за себе партнерами не можна нічого навчитися, Гра на самоті може замінити справжню хіба що настільки, наскільки монолог може замінити справжню розмову. Так, не знаючи до пуття, чи